А-14/315 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та зобов’язання вчинити дії - 18.03.2010 Прийняття

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області на постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 25.01.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 28.11.2007 року по справі № А-14/315 за позовом ЗАТ "Авангард"до ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області та ГУ Державного казначейства України в Івано-Франківській області за участю прокурора Івано-Франківської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та зобов’язання вчинити дії.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 25.01.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.11.2007 року, позовні вимоги ЗАТ "Авангард"до ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області та ГУ Державного казначейства України в Івано-Франківській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та зобов’язання вчинити дії –задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області 28.12.2007 року звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 22.01.2009 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області просить скасувати судові рішення та відмовити в позові посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме, ст.7, п.11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", п.4 Порядку акумуляції та використання коштів, які і додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999р. №271 (271-99-п) , ст.ст. 2, 3 КАС України, що призвело до неправильного вирішення справи та у відповідності до вимог ст. 229 КАС України є підставою для їх скасування в касаційному порядку та прийняття нового рішення по справі.

Касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення –скасувати, провадження у справі щодо зобов’язання ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області надіслати до відділення Державного казначейства в Тисменицькому районі висновок про суму відшкодування з Державного бюджету податку на додану вартість - закрити, в решті позову –відмовити.

Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками фінансово-господарської діяльності ЗАТ "Авангард"на підставі отриманих податкових накладних відобразив суму сплаченого податку у складі податкового кредиту загальної податкової декларації з ПДВ № 3 і визначив суму бюджетного відшкодування за липень 2006 р. в розмірі 91 111,00 грн. та за серпень 2006 р. в розмірі 87 800,00 грн. та визначив напрямок відшкодування –перерахування на рахунок в установі банку.

При цьому, враховуючи особливості діяльності, товариство подавало податкової інспекції три види податкових декларацій з податку на додану вартість: № 1 (скорочена) спеціальна декларація з ПДВ, в якій відображаються операції з реалізації молока, худоби, птиці, вовни; № 2 (скорочена) спеціальна декларація з ПДВ, в якій відображаються операції з реалізації товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах і з власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою; № 3 –загальна декларація з ПДВ, в якій відображаються податкове зобов’язання та податковий кредит, що не відображаються в деклараціях форми № 1 і № 2.

На підставі поданих позивачем декларації, працівниками ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області було здійснено виїзну позапланову документальну перевірку ЗАТ "Авангард"з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень 2006 р., за результатами якої складено акт №407-2350-00853582 від 18.10.2006 р. та здійснено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації за серпень 2006 р., за результатами якої складено акт №415-1520/00853582 від 20.10.2006 р.

Зокрема, в зазначених актах податковий орган посилається на порушення позивачем п.11.29 ст.11, пп.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі висновків вказаних в актах перевірки, податковим органом було прийняті податкові повідомлення-рішення №0000862320/0 від 27.10.2006 р., яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 91 111,00 грн. за липень 2006 р., №0000872320/0 від 27.10.2006р., яким визначено суму податкового зобов’язання по ПДВ у розмірі 37 645,00 грн. з яких 28 958,00 грн. –основний платіж та 8 687,00 грн. –штрафні санкції та №0001121500/0 від 26.10.2006 р. яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 87 800,00 грн. за серпень 2006 р.

Задовольняючи позовні вимоги ЗАТ "Авангард"в частині щодо визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанції виходили з того, що віднесення відповідачем податкового кредиту по операції з придбання товарно матеріальних цінностей до спецдекларації №2, згідно якої ПДВ, сплачене при придбанні не відшкодовується шляхом перерахування на розрахунковий рахунок, позбавляє платника податків такого права, встановленого Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а тому висновок податкового органу про порушення позивачем порядку формування податковою кредиту не ґрунтується на положеннях зазначеного Закону та діючого законодавства.

З такими висновками погодитись не можна зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанції при винесені спірних рішень було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Так, відповідно до пункту 11.21 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість"передбачено, зокрема, що сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м’ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Порядок нарахування і використання зазначених коштів установлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 11.29 тієї самої статті зупинено до 1 січня 2006 року дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету ПДВ за операціями з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюється сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1.2 розділу 1 "Загальні положення" Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 (z0250-97) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за № 250/2054 (z0250-97) , платники податку, в яких згідно із чинним законодавством (пункти 11.21, 11.29 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ) суми ПДВ повністю залишаються в розпорядженні для цільового використання, подають податкову декларацію з ПДВ (скорочену). До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених зазначеними пунктами.

Згідно з пунктом 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини (далі –Порядок акумуляції та використання коштів), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 271 від 26 лютого 1999 року (271-99-п) , на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з ПДВ з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємством молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подає її до органів державної податкової служби.

Одночасно з декларацією з ПДВ за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум ПДВ за попередній звітний період, форма та зміст якої визначаються Державною податковою адміністрацією України за погодженням із Міністерством аграрної політики. Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з ПДВ з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою ПДВ, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми ПДВ до бюджету.

Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету в безспірному порядку. Зазначений окремий рахунок сільськогосподарський товаровиробник повинен відкрити протягом одного звітного періоду. Залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто від’ємна різниця між сумою ПДВ, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам, зараховується сільськогосподарським товаровиробникам на зменшення податкових зобов’язань наступних звітних періодів.

Із наведеного випливає, що при визначенні об’єкта оподаткування платник ПДВ, який підпадає під дію пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР, і податкове зобов’язання, і податковий кредит декларує за спеціальною (скороченою) податковою декларацією . Оскільки позивач, реалізовуючи продукцію, на підставі зазначеної норми не сплачує цей податок до бюджету, а декларує податкові зобов’язанні за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку акумуляції та використання коштів, отже податковий кредит із ПДВ, сформований за операціями із придбання основних засобів і послуг, має включатися до тієї самої декларації та відповідно зменшувати суму, що залишається в його розпорядженні.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості та правомірності включення підприємством ПДВ з вартості придбаних основних засобів і послуг до загальної декларації із цього податку є безпідставним, оскільки позивач буде двічі користуватись пільгою, наданою йому пунктом 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість".

До того ж колегія суддів зазначає, що віднесення до податкового кредиту по операції з придбання основних фондів до спеціальної декларації, жодним чином не позбавляє платника податків права на отримання відшкодування ПДВ, сплаченого ним при придбанні основних фондів, так як відповідно до вимог Закону України Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) відшкодування здійснюється як шляхом перерахування відповідних сум на розрахунковий рахунок платника, так і шляхом зарахування цих сум в рахунок майбутніх платежів.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про необхідність скасування судових рішень в зазначеній частині з винесенням нового –про відмову в позові щодо визнання нечинним податкових повідомлень-рішень №0000862320/0 від 27.10.2006 р., №0000872320/0 від 27.10.2006р., №0001121500/0 від 26.10.2006 р.

Щодо вимоги позивача про зобов’язання ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області надіслати до відділення Державного казначейства в Тисменицькому районі висновок про суму відшкодування з Державного бюджету податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Частиною 3 статті 105 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про:

1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача –суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;

2) зобов’язання відповідача –суб’єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3) зобов’язання відповідача –суб’єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача –суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

5) виконання зупиненої чи невчиненої дії;

6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень.

Згідно ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:

1) визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

2) зобов’язання відповідача вчинити певні дії;

3) зобов’язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян;

6) примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

При цьому, Кодекс адміністративного судочинства (2747-15) не передбачає наявність у суду повноважень щодо зобов’язання відповідача –суб’єкта владних повноважень для захисту порушених прав фізичної чи юридичної особи вчинити певні дії по відношенню до іншого суб’єкта владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 цього Кодексу суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи, що судами було обрано неналежний спосіб захисту порушених прав позивача, в частині щодо зобов’язання ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області надіслати до відділення Державного казначейства в Тисменицькому районі висновок про суму відшкодування з Державного бюджету податку на додану вартість підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині.

Стаття 229 КАС України встановлює, що суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 211, 220, 221, 228, 229, 232 та ч.5 ст. 254 КАС України, -

Касаційну скаргу ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 25.01.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 28.11.2007 року скасувати, в частині зобов’язання ДПІ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області надіслати до відділення Державного казначейства в Тисменицькому районі висновок про суму відшкодування з Державного бюджету податку на додану вартість –провадження у справі закрити, в решті позову –відмовити.