Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.І.,

суддів Білуги С.В.,

Гаманка О.І.,

Заїки М.М.,

Загороднього А.Ф.,

при секретарі Козаченку О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 10.10.2006 та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 10.01.2007 у справі за його позовом до Луганського обласного військового комісаріату про призначення пенсії за вислугу років,

У березні 2006 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Луганського обласного військового комісаріату про призначення пенсії за вислугу років.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 10.10.2006, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 10.01.2007, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 проходив військову службу у Збройних Силах СРСР та України з 09.12.1987 по 28.05.2002. На момент звільнення позивача його вислуга років в Збройних Силах складала 14 років 5 місяців 19 днів. Також, судами встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_4 виповнилось 42 роки.

Позивач 20.12.2005 звернувся до Луганського обласного військового комісаріату з проханням про призначення пенсії за вислугу років, обґрунтовуючи свої вимоги положеннями пункту "б"статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", проте 28.12.2005 йому було відмовлено у призначенні пенсії.

Відповідно до пункту "б"статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ (2262-12) ) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом (2262-12) , звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ або служба в державній пожежній охороні.

На момент звернення із заявою до Луганського обласного військового комісаріату про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_4 досяг 45-річного віку, мав загальний трудовий стаж понад 25 років, з яких служба в Збройних Силах становила 14 років 5 місяців 19 днів.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суди виходили з того, що пенсії за вислугу років на умовах пункту "б"статті 12 Закону №2262-ХІІ не можуть призначатися колишнім військовослужбовцям, які після звільнення зі служби, а не на момент припинення служби, набули умов передбачених зазначеною нормою Закону (2262-12) .

Колегія суддів вважає, що з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна, так як він не відповідає вимогам закону. Оскільки згідно діючого на той час законодавства – Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) пенсія за вислугу років призначалася при наявності зазначених вище умов незалежно від часу звернення за пенсією та звільнення зі служби.

Зміни до пункту "б"статті 12 Закону №2262-ХІІ були внесені 04.04.2006 і ці зміни встановлюють, що відповідний стаж, вік та вислуга років повинна мати місце на час звільнення зі служби. Раніше діючий закон такого обмеження не передбачав.

Оскільки, відповідно до пенсійного законодавства України пенсія призначається з моменту звернення особи за її призначенням, то позивач має право на призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"від 09.04.1992 №2262-ХІІ (2262-12) з 20.12.2005.

Оскільки, обставини справи встановлені повно і правильно, але судами першої і апеляційної інстанцій допущено порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а тому судові рішення необхідно скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 10.10.2006 та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 10.01.2007 у справі за позовом ОСОБА_4 до Луганського обласного військового комісаріату про призначення пенсії за вислугу років – скасувати.

Постановити нове рішення.

Позов ОСОБА_4 до Луганського обласного військового комісаріату про призначення пенсії за вислугу років задовольнити.

Зобов’язати Луганський обласний військовий комісаріат призначити ОСОБА_4 пенсію за вислугу років з 20 грудня 2005 року.

постанова оскарженню не підлягає.