Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бутенка В.І., Гашицького О.В. (головуючий суддя, суддя - доповідач),

Лиски Т.О., Мойсюка М.І., Рецебуринського Ю.Й.

секретар судового засідання Фіцай Є.В,

розглянувши у судовому засіданні за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Луганська (далі –УПФ) на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 лютого

2008 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду

від 26 червня 2008 року за адміністративним позовом прокурора міста Павлограда Дніпропетровської області в інтересах ОСОБА_6 до УПФ, (третя особа –Управління Пенсійного фонду України в місті Павлограді Дніпропетровської області) про визнання неправомірними дій та зобов‘язання виплатити суми недоотриманої пенсії по інвалідності,

У вересні 2007 року прокурор міста Павлограда Дніпропетровської області звернувся до суду з цим адміністративним позовом в інтересах ОСОБА_6

Позовні вимоги, у подальшому уточнивши їх, мотивував тим, що позивач є інвалідом 1 групи, у період із 1 січня 2005 року по 31 січня 2006 року в силу хворобливого стану не мала можливості особисто отримувати призначену їй

пенсію по інвалідності чи оформити довіреність для отримання пенсії на інших

осіб. Із 8 лютого 2006 року ОСОБА_6 у зв’язку з переїздом стала на пенсійний облік в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Павлограді Дніпропетровської області, однак перерахування цьому Управлінню недоотриманої нею пенсії в розмірі 2042,67 грн. УПФ не здійснено.

Посилаючись на викладене та на відмову УПФ здійснити виплату позивачу

сум недоотриманої неї пенсії, прокурор просить відновити порушене бездіяльністю УПФ право позивача на одержання призначеної пенсії по інвалідності: бездіяльність УПФ визнати неправомірною та зобов’язати цього відповідача виплатити позивачу зазначену суму недоотриманої пенсії.

Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської

області від 29 лютого 2008 року позов задоволено: зобов’язано УПФ виплатити ОСОБА_6 суму недоотриманої пенсії по інвалідності за період із 1 січня

2005 року по 30 червня 2005 року у розмірі 2042,67 гривні.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від

26 червня 2008 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом уточнення кінцевої дати недотриманої позивачем пенсії –1 лютого 2006 року. В іншій частині постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

29 лютого 2008 року залишено без змін.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове судове рішення – про відмову в позові.

Перевіривши викладені у касаційній скарзі доводи, правильність застосування

судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 перебувала на обліку в УПФ з 18 січня 2000 року як інвалід 1 групи загального захворювання та отримувала пенсію по інвалідності 1 групи загального захворювання. Виплата зазначеної пенсії до січня 2005 року здійснювалася за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання позивача через поштове відділення зв’язку. У зв’язку з неотриманням позивачем упродовж шести місяців пенсії її особовий рахунок

із 1 липня 2005 року було закрито, а невиплачені їй за період із 1 січня 2005 року по

31 січня 2006 року 2042,67 грн. повернуто до бюджету Пенсійного фонду України.

В лютому 2006 року позивачка переїхала по постійне місце проживання в м. Павлоград Дніпропетровської області, перебуває на обліку та отримує пенсію по інвалідності в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Павлограді.

ОСОБА_6 звернулася 8 лютого 2006 року до Управління Пенсійного фонду України в місті Павлограді Дніпропетровської області із заявою, в якій просила поставити її пенсійну справу на облік у зв’язку зі зміною місця проживання.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_6 має право на отримання невиплаченої їй пенсії на підставі частини першої статті

46 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"(далі – Закон № 1058-ІV (1058-15) ).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"виплата пенсії здійснюється з коштів Пенсійного фонду України. Частиною третьою цього Закону передбачено, що фінансування витрат на виплату пенсії провадиться по всій території України щомісячно незалежно від надходжень коштів та соціально-економічного стану конкретних регіонів за рахунок перерозподілу коштів Пенсійного фонду України в межах країни.

Згідно з частиною першою статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Таким чином, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку про відсутність правових підстав для припинення виплати пенсії позивачці з підстав зазначених в оскаржуваному рішенні Управління Пенсійного фонду України в Братському районі Миколаївської області.

Судами попередніх інстанцій досліджено обставини цієї справи з мотивованою оцінкою пояснень сторін та наданих відповідачами доказів.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права висновків судів не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному трактуванні згаданих вище правових норм.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін.

Керуючись статтями 220, 222- 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Луганська залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2008 року та змінену нею постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 лютого

2008 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, її може бути оскаржено до Верховного Суду України у порядку провадження за винятковими обставинами відповідно до положень статей 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.