ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
|
"04" серпня 2010 р. м. Київ К-22463/06
|
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Сергейчука О.А.
Суддів Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
Пилипчук Н.Г.
Степашка О.І.
секретар судового засідання Сватко А.О.
за участю представників:
позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5;
відповідача: неявка;
розглянувши касаційну скаргу Балтської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області
на постанову Господарського суду Одеської області від 07.02.2006 р.
та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 р.
у справі №14/331-05-11353А
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Балтське хлібоприймальне підприємство"
до Балтської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство "Балтське хлібоприймальне підприємство"(далі по тексту –позивач, ВАТ "Балтське ХПП") звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Балтської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області (далі по тексту –відповідач, Балтійська МДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Постановою Господарського суду Одеської області від 07.02.2006 р. у справі №14/331-05-11353А (суддя Горячук Н.О.), яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного господарсько суду від 27.04.2006 р. (головуючий суддя –Бандура Л.І., судді Поліщук Л.В., Туренко В.Б.), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення №0002332300/0/775 від 04.07.2005 року, №0002332300/1/984 від 17.08.2005 року, №0002332300/2/1021 від 05.09.2005 року, №0002332300/3/1344 від 17.11.2005 року та першу податкову вимогу №1/188-256 від 06.12.2005 року.
Балтська МДПІ, не погоджуючись з постановою Господарського суду Одеської області від 07.02.2006 р. та ухвалою Одеського апеляційного господарсько суду від 27.04.2006 р. у справі №14/331-05-11353А, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Балтської МДПІ підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.07.2005 р. Балтською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0002332300/0/775, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 30 873 грн., в тому числі: 20 582 грн. основного платежу та 10 291 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень до Балтської МДПІ, ДПА в Одеській області та ДПА України, скарги позивача залишено без задоволення, прийнято податкові повідомлення –рішення №0002332300/1/984 від 17.08.2005 року, №0002332300/2/1021 від 05.09.2005 року, №0002332300/3/1344 від 17.11.2005 року, які за змістом, обґрунтуванням та сумою податкових зобов’язань не відрізняється від оскаржених позивачем рішень.
Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято Балтською МДПІ на підставі акту "Про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ "Балтське ХПП"за період з 01.01.2004 р. по 01.04.2005 р."від 30.06.2005 р. №83-2300/00855213/799 (далі по тексту –Акт перевірки).
Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п. 6.3 ст. 6, п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"не відкоригована до зменшення сума податкового кредиту у розмірі 20 582 грн. по придбаному у сільськогосподарських підприємств ячменю врожаю 2003 року, який був відвантажений у червні 2004 року на експорт.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування"ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім Законів про оподаткування, а відповідно до абз. 2 ст. 7 цього Закону зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.
Крім того, суди послалися на те, що будь-яких змін порядку оподаткування податком на додану вартість на підставі п. 11.4 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість"внесено не було. Здійснені позивачем в червні 2004 р. операції не є такими, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість, а є об’єктом оподаткування за нульовою ставкою, у зв’язку з чим позивач правомірно визначив від’ємне значення податку на додану вартість в червні 2004 р.
Між тим, в повній мірі погодитись з названими висновками судів першої та апеляційної інстанцій неможливо, оскільки вони зроблені судами при неповному з‘ясуванні фактичних обставин, з порушенням норм чинного законодавства.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджет –план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є, зокрема, закон про Державний бюджет України.
Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України доходи бюджету –усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).
Абзацом 2 ст. 83 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік"встановлено, що до 1 липня 2004 року звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з вивезення (пересилання) за межі митної території України товарів, які підпадають під визначення кодів УКТ ЗЕД 1001 (пшениця), 1002 (жито), 1003 (ячмінь).
Закон про Державний бюджет України на поточний рік регулює бюджетні відносини, зокрема, у сфері наповнення бюджету через механізми справляння податків. Отже, дія зазначеного закону поширюється, у тому числі, і на податкові правовідносини, оскільки одним із джерел формування доходної частини Державного бюджету на поточний рік є податки, які справляються за встановленими ставками. Закон про Державний бюджет України на поточний рік передбачає розмір кожної доходної статті бюджету, зокрема шляхом визначення розміру податкових ставок, зупинення дії податкових зобов’язань для визначеного кола суб’єктів і звільнення окремих суб’єктів господарювання від сплати певних видів податків.
Таким чином, закон про Державний бюджет України встановлює, зокрема, основи регулювання податкових відносин у частині спрямування податків до Державного бюджету як елементу його доходної частини. Виходячи із зазначеного, цим Законом може зупинятися дія окремих положень податкових законів, вводитися податкові пільги та інше.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій порушили правила застосування норм матеріального права. Перевагу було надано приписам Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12)
та Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР)
, які щодо спірних правовідносин є загальними, перевагу ж проте при застосуванні закону мають спеціальні норми. Такими за наведених обставин є положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15)
та Закону про внесення змін до нього, які до того ж були прийняті пізніше.
Відповідно до п.п. 1.7., 1.8. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР)
; бюджетне відшкодування –сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР)
.
Згідно з п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
У разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об’єктом оподаткування згідно з статтями 3 та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані) у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються (п.п. 7.4.2. п. 7.4. ст. 7 зазначеного Закону).
За підсумовуючим аналізом наведених правових норм слідує про неможливість в даному випадку включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплаченого платником податку у відповідному податковому періоді у зв’язку з придбанням ячменю, який в подальшому був експортований за межі митної території України незалежно від факту сплати платником такого податку та отримання ним валютної виручки від експорту.
За вказаних обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки попередніх судових інстанцій не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є помилковими.
Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлено обставини у справі, але судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Виходячи з вищевикладеного, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга Балтської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області підлягає задоволенню, а постанова Господарського суду Одеської області від 07.02.2006 р. та ухвала Одеського апеляційного господарсько суду від 27.04.2006 р. у справі №14/331-05-11353А підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15)
, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Балтської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області на постанову Господарського суду Одеської області від 07.02.2006 р. та ухвалу Одеського апеляційного господарсько суду від 27.04.2006 р. у справі №14/331-05-11353А задовольнити.
Постанову Господарського суду Одеської області від 07.02.2006 р. та ухвалу Одеського апеляційного господарсько суду від 27.04.2006 р. у справі №14/331-05-11353А скасувати.
Прийняти нове рішення, яким відмовити Відкритому акціонерному товариству "Балтське хлібоприймальне підприємство"в задоволенні позовних вимог.
постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15)
..