Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представника

позивача Калмикової І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2006 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.03.2007 р.

у справі № А17/180-06

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій"

до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2006 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.03.2007 р., позов задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська від 14.03.2006 р. № 0000542302/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 148016,67 грн., у тому числі 107916 грн. основного платежу та 40100 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська від 14.03.2006 р. № 0000552302/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 129500,00 грн., у тому числі 86333,36 грн. основного платежу та 43166,68 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та постанову нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, яке полягало у тому, що позивач за період 01.10.2004 р. –31.12.2005 р. відніс до складу валових витрат витрати на загальну суму 431666,67 грн., у тому числі 331666,67 грн. витрати за інформаційно-консультативні послуги та 100000 грн. витрати на комісійну винагороду, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі, надали їм правильну правову оцінку на підставі законодавства, що врегульовує спірні відносини.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо фактичного виконання договорів комісії, договорів про надання інформаційно-консультативних послуг, і, за наявності таких належних та достатніх доказів, як акти приймання-передачі виконаних комісійних та інформаційно-консультативних послуг, звіти комісіонерів, банківські виписки та платіжні доручення, достовірно встановлена реальність отриманих позивачем послуг за цими договорами та факт понесених позивачем витрат з їх оплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковий орган не довів судам попередніх інстанцій те, що зазначені вище первинні документи, в тому числі акти виконаних робіт та податкові накладні є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що інформаційно-консультативні послуги та комісійні послуги не надавалися та те, що договори укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Виходячи із видів господарської діяльності, яка здійснюється позивачем, та змісту замовлених позивачем послуг, суди попередніх інстанцій правильно не погодилися з доводами податкового органу щодо придбання позивачем послуг без мети їх подальшого використання у власній господарській діяльності, оскільки отримання таких послуг узгоджується із господарською діяльністю позивача, направленою на отримання доходу.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає за правильне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.03.2007 р. –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.