Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області

на постанову Господарського суду Луганської області від 02.10.2007 року

у справі №9/529 ад

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.01.2008 року

у справі №22-а-196/08

за позовом Спільного підприємства з іспанським інвестором "Інтерсплав"

до 1. Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області,

2. Головного управління Державного казначейства України у Луганській області,

за участю Прокурора Луганської області,

про стягнення бюджетної заборгованості,

Постановою Господарського суду Луганської області від 02.10.2007 року (суддя Ворожцов А.Г.), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.01.2008 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Колеснік Г.А., судді –Шаптала Н.К., Ляшенко Д.В.), частково задоволено позовні вимоги Спільного підприємства з іспанським інвестором "Інтерсплав": стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача бюджетну заборгованість з податку на додану вартість у сумі 2143821,00 грн. по декларації за листопад 2006 року. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у сумі 805994,00 грн. закрито.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано відсутністю правового зв’язку між правом позивача на отримання суми бюджетного відшкодування та виконанням обов’язку щодо перерахування до бюджету суми податку його постачальниками в ланцюгу поставок товарів.

Вважаючи, що постанова Господарського суду Луганської області від 02.10.2007 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.01.2008 року були прийняті з порушенням п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", Державна податкова інспекція у м. Свердловську Луганської області звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Представники позивача, відповідача –ГУДКУ Луганської області – у судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Представник ДПІ у м. Свердловську Луганської області у судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримав.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичними обставинами, які зумовили звернення до суду, стало те, що 20.12.2006 року позивач подав до ДПІ у м. Свердловську Луганської області податкову декларацію з податку на додану вартість та розрахунок експортного відшкодування за листопад 2006 року. За даними поданої декларації у листопаді 2006 року сума бюджетного відшкодування становила 4165223,00 грн., з яких 2949815,00 грн. –сума бюджетного відшкодування, що залишилася невідшкодованою на момент звернення до суду.

Заперечуючи проти здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, відповідач обгрунтовував свої заперечення тим, що у спірному періоді, за який підприємством було заявлено вимоги про стягнення бюджетної заборгованості, податковим органом частково не визнано суму бюджетного відшкодування, що пов’язано з непідтвердженням правових взаємовідносин позивача з його постачальниками.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, які встановили, що наведені докази не можуть впливати на право платника податку отримати суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, зважаючи на наступне.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Обставини щодо фактичності здійснення позивачем господарських операцій з тими постачальниками, щодо яких на момент перевірки не було даних за результатами їх зустрічних перевірок, відповідачем спростовані не були. Крім того, порушень у питанні достовірності визначення сум податкового кредиту за листопад 2006 року виявлено не було, що підтверджується довідкою відповідача від 09.02.2007 року №80/23-30/05827201.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо неправомірності дій органу державної податкової служби, якими платнику податків відмовлено у наданні податкової вигоди, зокрема, бюджетного відшкодування, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Інші статті цього Закону (168/97-ВР) , так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Між тим, досліджені судами попередніх інстанцій платіжні доручення давали судам підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своїм постачальникам.

За наведених обставин, контролюючий орган не мав жодних правових підстав відмовляти у наданні бюджтеного відшкодування, з огляду на що висновок про задоволення позовних вимог про стягнення бюжетної заборгованості з податку на додану вартість у сумі 2143821,00 грн. відповідає правильному застосуванню Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Наведене спростовує доводи касаційної скарги про невідповідність оскаржуваних судових рішень нормам матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Луганської області від 02.10.2007 року у справі №9/529 ад та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.01.2008 року у справі №22-а-196/08 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.