Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої:

Гончар Л.Я.

Суддів:

Харченка В.В.

Чалого С.Я.

Матолича С.В.

Черпіцької Л.Т.

при секретарі : Фурдичко Б.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою Закритого акціонерного товариства "Джаз"на постанову господарського суду Запорізької області від 09 січня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2008 року у справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Закритого акціонерного товариства "Джаз"про стягнення 14 953 грн. 48 коп. штрафних санкцій, -

Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства "Джаз"про стягнення 14 953 грн. 48 коп. штрафних санкцій.

Позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача у 2005 році, становить 86 чоловік. Таким чином, кількість інвалідів – штатних працівників, що повинні працювати на підприємстві у 2005 році складала З інваліди, а фактично на підприємстві працював 1 інвалід. Позивач просив суд стягнути з відповідача на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму 14953.48 грн. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2005 році.

Постановою господарського суду Запорізької області від 09 січня 2008 року позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2008 року апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Джаз"залишено без задоволення, а постанову господарського суду Запорізької області від 09 січня 2008 року –без змін.

У поданій касаційній скарзі Закрите акціонерного товариства "Джаз", з посиланням на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із даними списку працюючих інвалідів-штатних працівників, у відповідача на протязі 2005 року працювало 3 інваліди, кожен з яких відпрацював наступну кількість повних місяців: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, інваліди 3 групи - по 2 місяці кожен. ОСОБА_8, інвалід 2 групи 6 місяців. Протягом 2005 року відповідач надавав до центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН, в яких зазначав про наявність вільних робочих місць для інвалідів.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"в редакції, яка діяла на момент виникнення та вирішення спірних правовідносин (далі-Закон), з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях де застосовується праця інвалідів, а також займатись індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Відмова в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності не допускається за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Згідно статті 18 Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Крім того, підприємства, установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Статтею 19 Закону встановлено, що для підприємств, установ і організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно цим Законом (875-12) . Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування Інвалідів, які відрізняються від зазначених у цій статті, застосовуються положення цього Закону (875-12) . Керівники підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. Постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995р. "Про організацію робочих місць та працевлаштування Інвалідів" (314-95-п) затверджено Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.

Відповідно до вищезазначеного Положення (314-95-п) , робочим місцем інваліда визнається окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форми власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Центри зайнятості та відділення Фонду соціального захисту інвалідів ведуть облік призначених для працевлаштування інвалідів робочих місць створюваних понад встановлений норматив, за термінами їх введення в дію, виробничим профілем, умовами і характером роботи.

До того ж, п. 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) передбачено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів; розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач подавав звіти за формою №3-Ш про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках станом на січень (два звіти), лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, жовтень, листопад та грудень 2005 року.

Із змісту зазначених звітів вбачається, що у січні, лютому, березні, квітні, травні, червні, жовтні, листопаді та грудні 2005 року (графа 4) відповідач не повідомляв центр зайнятості про потребу у працевлаштуванні інвалідів.

Суди попередніх інстанцій, виходячи з аналізу наведених норм матеріального права та встановлених по справі дійсних обставин дійшли вірного висновку, що відповідачем не виконано вимоги вказаних вище норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) та постанов КМУ №№ 1767 (1767-2001-п) , 314 (314-95-п) щодо створення робочих місць для інвалідів, атестації робочих місць, працевлаштування інвалідів, створення необхідних умов для праці інваліда, у зв'язку з чим, відповідач повинен сплатити позивачу штрафні санкції передбачені законом зазначеним вище.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України, дійшов висновку про те, що судом першої та апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови господарського суду Запорізької області від 09 січня 2008 року та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2008 року не встановлено.

Керуючись наведеним, ст.ст. 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Джаз"залишити без задоволення, а постанову господарського суду Запорізької області від 09 січня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2008 року без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім із підстав, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .