А Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - 03.03.2010 Прийняття

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2007, позов СПД –ф.о. ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Дніпродзержинську Дніпропетровської області від 15.04.2005 №0000361701/0/18973 та №0000481701/0/18974. В частині визнання нечинним акта перевірки провадження у справі закрито.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та про прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу просила залишити її без задоволення, а судові рішення –без змін.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

15.04.2005 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення

№0000361701/0/18973, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем прибутковий податок на доходи від підприємницької діяльності в розмірі 5416,71 грн., та №0000481701/0/18974, в якому визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12499,50 грн., у т.ч. 8333,00 грн. - основний платіж, 4166,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 11.04.2005 №142/17-121/3038001187, складеного за результатами проведеної відповідачем планової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства.

За висновками акта перевірки, у серпні 2004 році позивачем видана готівка у розмірі 50000,00 грн., ПП ОСОБА_2., який виступив посередником між СПД ОСОБА_1 та ТОВ "Долоніт". У зв'язку з відсутністю у позивача документів, які б підтверджували, що витрати у розмірі 50000,00 грн. безпосередньо пов'язані з підприємницькою діяльністю, зроблено висновок про порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян"та донараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 5416,71 грн. Виключення з валових витрат суми виплати ПП ОСОБА_2 у розмірі 41667,00 грн., стало підставою для висновку про порушення позивачем пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", та донарахування податку на додану вартість в сумі 8333,00 грн. та застосування фінансової санкції в сумі 4166,50 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.08.2004 між СПД ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_2. було укладено договір доручення №18/97, відповідно до умов якого позивач доручив ПП ОСОБА_2. від імені та за рахунок позивача знайти продавця пшениці фуражної 5, 6 класу та оплатити продукцію, у зв’язку з чим 21.08.2004 позивачем видана готівка у розмірі 50000, 00 грн. ПП ОСОБА_2., за видатковим касовим ордером.

Отримані від позивача грошові кошти ПП ОСОБА_2. внесені в якості попередньої оплати за товар ТОВ "Долоніт"в сумі 50000, 00 грн., згідно квитанцій до прибуткових касових ордерів, на виконання договору №23/08 від 23.08.2004, укладеного між позивачем та ТОВ "Долоніт", на поставку пшениці фуражної 5, 6 класу в кількості 96,2 тонни за ціною 520,00 грн. за тонну на загальну суму 50024,00 грн., за умови 100% передоплати.

23.08.2004 ТОВ "Долоніт"видана позивачу податкова накладна №21 на загальну суму 50000,00 грн., в т.ч. ПДВ 8333,33 грн.

За наслідками даної господарської операції позивачем сума 41666,67 грн. віднесена до складу його валових витрат, а сума податку на додану вартість 8333,33 грн. до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, дійшли висновку, що виходячи з діяльності позивача, суті укладених з ТОВ "Долоніт"та ПП ОСОБА_2. договорів, операція з передоплати за товар (пшеницю фуражну) через повіреного ПП ОСОБА_2 в сумі 50000,00 грн. здійснена в межах господарської діяльності позивача. Пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" право платника податку на віднесення сум попередньої оплати, внесеної через посередника, до складу валових витрат не ставиться в залежність від обов’язкового факту придбання оплаченого товару в тому ж звітному періоді, у зв’язку з чим віднесення коштів в розмірі 41666,67 грн. до складу валових витрат по факту перерахування попередньої оплата за товар здійснено позивачем правомірно.

Крім того, визнання недійсним статуту, установчого договору та свідоцтва платника ПДВ №37067612 від 01.10.2003 ТОВ "Долоніт"згідно з рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 01.04.2005 не дає підстави для висновку про порушення позивачем вимог пп.7.2.4, п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки на час видання податкової декларації ТОВ "Долоніт"був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому позивачем правильно віднесено до складу податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість в загальній сумі 8333,33 грн. на підставі виданої в установленому порядку податкової накладної.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, оскільки вони зроблені без всебічного і повного з’ясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для визначення позивачу податкових зобов’язань стало вчинення дій пов’язаних з виконанням договору №23/08 від 23.08.2004, укладеного між позивачем та ТОВ "Долоніт", на поставку пшениці фуражної.

При цьому зазначений договір в матеріалах справи відсутній та не був предметом судового дослідження судами попередніх інстанцій, незважаючи на те, що встановлення умов договору та його строку має вирішальне значення для справи.

Відхиляючи доводи податкового органу, суди попередніх інстанцій посилались на те, що факт неотримання оплаченого за договором товару, невиконання контрагентом позивача договірних зобов’язань з продажу цього товару не виключає зазначену операцію із власної господарської діяльності, оскільки, відповідно до приписів ст. 693 ЦК України покупець має право вимагати від продавця, який одержав суму передоплати товару і не передав товар в установлений термін, передачі оплаченого товару або повернення суми передоплати.

Однак, відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Наведена вище норма визначає наслідки невизначеності строку виконання зобов’язання і регулює спеціальний порядок виконання зобов’язання, однак не визначає строк його існування, а також граничний строк, коли таке зобов’язання має бути виконане у разі відсутності вимоги кредитора.

При цьому строк дії договору і строк існування договірного зобов’язання не є тотожними поняттями. Проте договір як правочин є підставою виникнення договірного зобов’язання, а тому строк існування самої підстави зобов’язання не може бути коротшим строку існування цього зобов’язання. Строк договору визначається як час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

Отже, припинення договору внаслідок закінчення його строку робить досліджуване зобов’язання позбавленим зустрічного виконання без права вимагати таке через відсутність чинної підстави (правочину).

Пунктом 5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"передбачено обов’язок проведення платниками податку коригування валових доходів або валових витрат у звітному періоді, в якому сталася зміна суми компенсації вартості товарів (робіт, послуг) після продажу, включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю.

Крім того, залишились поза увагою судів попередніх інстанцій і доводи відповідача про безтоварність операції, а також наявність рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 01.04.2005 про визнання недійсним статуту та установчого договору ТОВ "Долоніт", наслідком якого мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів.

Виходячи з наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність скасування прийнятих у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2007 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.