Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Матолича С.В., Харченка В.В., Чалого С.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Закарпатської області від 03 липня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2009 року у справі № 9/94-А за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства "Мукачівська трикотажна фабрика "Мрія"про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Мукачівська трикотажна фабрика "Мрія"про стягнення адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Постановою господарського суду Закарпатської області від 03 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати зазначені судові рішення, та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"від 21.03.1991 року №875 (далі-Закон) для підприємств (об"єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання, встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Відповідно до поданого ВАТ "Мукачівська трикотажна фабрика "Мрія"звіту форми №10-ПІ кількість інвалідів, які повинні працювати на підприємстві, становить 26 осіб, в той час фактично працюючих на підприємстві протягом 2007 року було 18 осіб (а.с.6).

Згідно ст. 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

При цьому, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 20 Закону підприємства, установи, організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч.1 ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України, до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до статті 218 цього Кодексу є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 1 серпня 1992 року "Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці" (442-92-п) було проведено таку атестацію на підприємстві, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, а саме протоколами проведення досліджень метеорологічних факторів; протоколами проведення досліджень шумового навантаження та інфразвуку; санітарно-гігієнічними дослідженнями факторів виробничого середовища і трудового процесу; протоколами проведення досліджень освітленості робочого місця; протоколами досліджень повітря робочої зони, тощо.

Відповідач у 2007 році інформував Мукачівський центр зайнятості та позивача про вільні робочі місця та вакантні посади на яких може використовуватись праця інвалідів. Відповідач подавав у Мукачівський центр зайнятості звіти про наявність вакансій згідно яких фабрика потребувала робітників, в тому числі інвалідів.

Крім цього, відповідач у 2007 році щоквартально подавав у міський центр зайнятості розрахункові відомості про нарахування і перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, де окремо вказував чисельність штатних працівників та окремо кількість працівників-інвалідів

Доказів бездіяльності чи відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів в матеріалах справи немає.

Отже, оскільки роботодавець вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій у зв'язку з меншою, ніж установлено нормативом, середньообліковою чисельністю працюючих інвалідів, є безпідставним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову господарського суду Закарпатської області від 03 липня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2009 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.