Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Брайка А. І., Голубєвої Г. К., Рибченка А. О., Федорова М. О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим на постанову Господарського суду АР Крим від 06.03.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 по справі № 2-24/1678.1-2007 А

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський склотарний завод"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Відкрите акціонерне товариство "Сімферопольський склотарний завод" (далі –Товариство, позивач) звернулось до суду із позовною заявою про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим (далі –ДПІ, відповідач) від 19.08.2005 № 0000273500/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 20 787,05 грн. - основний платіж та 10 393,53 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду АР Крим від 06.03.2007, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 по справі № 2-24/1678.1-2007 А, позов задоволено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів контрагента позивача та свідоцтва платника ПДВ не є підставою для визнання недійсними всіх юридично значимих дій, вчинених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру. Тому вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку (позивача) права на податковий кредит, у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та відмовити в задоволенні позову. На думку скаржника судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права.

У касаційні скарзі відповідач твердить, що до складу податкового кредиту відносяться суми ПДВ на підставі податкових накладних, які надані контрагентом, і оформлені належним чином. Однак, під час розгляду справи про визнання недійсними установчі документи контрагента позивача (Фірма "Сайма") районним судом було встановлено, що Фірма "Сайма" зареєстровано протиправним шляхом – на підставну особу, невстановленими особами від імені контрагента позивача складалися первинні документи, що дає підстави стверджувати про недійсність останніх в силу Закону.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Підставою прийняття ДПІ оспорюваного рішення став Акт позапланової документальної перевірки Товариства з питань правових відносин з контрагентом Фірмою "Сайма" (далі - Контрагент) за період з 01.08.2002 по 31.12.2004, в якому зазначено про допущене порушення позивачем пп.7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон №168/97-ВР (168/97-ВР) , Закон про ПДВ).

З акту перевірки вбачається, що відповідачем визнано незаконним включення позивачем сум податкового кредиту за результатами фінансово –господарської діяльності з його Контрагентом, оскільки установчі документи останнього визнано недійсними та позбавлено статусу платника ПДВ на підставі рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 08.06.2005.

Судами встановлено, що Товариство придбало у Контрагента товар на підставі договорів купівлі - продажу від 04.02.2003 № 16, від 10.03.2002 № 21, від 12.01.2004 № 78 на загальну суму 103 935,38 грн., в тому числі 20 787,05 грн. За результатами фінансово –господарської діяльності позивачем було віднесено до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 20 787,05 грн., що підтверджено належним чином оформленими податковими накладними.

На час вчинення господарських операцій відповідачі були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та являлися платниками податку на додану вартість.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) . Тому при визначенні податкового кредиту з ПДВ слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків і не суперечать спеціальному Закону.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону № 168/97ВР визначено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Так, згідно пп. 7.2.6 Закону про ПДВ (168/97-ВР) , податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. А згідно пп. 7.2.3 цього Закону - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Датою ж виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг), у відповідності з пп. 7.3.1 зазначеного Закону (168/97-ВР) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Як визначено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону (168/97-ВР) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі про ПДВ (168/97-ВР) передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, сплативши суму за поставлений товар, зокрема суму ПДВ, отримав податкові накладні, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно.

Судами правильно застосовано закон і при вирішенні справи в частині посилання відповідача в обгрунування прийнятого податкового повідомлення на рішення районного суду про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника ПДВ контрагента позивача.

Так, юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства та свідоцтва платника ПДВ не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Суди вірного зазначили, що відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 215, 220, 2201, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим відхилити.

Постанову Господарського суду АР Крим від 06.03.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 по справі № 2-24/1678.1-2007 А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.