Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Брайка А. І., Голубєвої Г. К., Рибченка А. О., Федорова М. О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська на постанову Господарського суду Луганської областi від 07.09.2006 та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 по справі № 12/412н-ад (12/412н-ад)

за позовом Приватного підприємства "ІВР-Агро"

до Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

Приватне підприємство "ІВР-Агро" (далі –Підприємство, позивач) звернулось до суду із позовною заявою про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська (далі –ДПІ, орган податкової служби, відповідач) від 16.06.2006 № 0000552300/0 та від 16.06.2006 № 0000321700/0, якими позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 21 995,00 грн., в тому числі штрафні (фінансові) санкції 7 332,00 грн. та податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 39 439,65 грн.

Постановою Господарського суду Луганської областi від 07.09.2006, залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 по справі № 12/412н-ад (12/412н-ад), позов задоволено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що визнання в судовому порядку недійсними установчі документи контрагента позивача (ПП "ВКФ "Слайдер") не є підставою для визнання недійсними вчинених Підприємством з таким контрагентом юридично значимих дій, оскільки останній за договором може нести відповідальність виключно за наявності вини. З тих же мотивів суди дійшли висновку щодо необґрунтованості висновків органу податкової служби про заниження позивачем суми податку з доходів фізичних осіб.

Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, орган податкової служби подав касаційну скаргу, де просить скасувати оскаржувані рішення та у задоволені позовних вимог відмовити повністю. На думку скаржника судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість, а судові рішення – без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами установлено, що Підприємство придбало у ПП "ВКФ "Слайдер" (далі - Контрагент) товар у вигляді сім’я соняшника на підставі договору від 09.03.2005 № 09/03-05. Факт виконання зобов’язань за договором підтверджено копіями накладної, податкової накладної та квитанціями до прибуткового касового ордеру, а також не оспорюється податковим органом. За результатами фінансово –господарської діяльності позивачем було віднесено до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 14 663,46 грн.

За результатами виїзної планової перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства податковим органом було складено Акт від 06.06.2006, в якому зазначено про допущене порушення позивачем пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон №168/97-ВР (168/97-ВР) ) за безпідставне віднесення суми до податкового кредиту за березень 2005 року, що призвело до заниження суми ПДВ за відповідний податковий період, та пп. 4.2.15 п. 4.2. ст. 4, пп. 9.10.3 п. 9.10 ст. 9 з урахуванням пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 від 22.05.2003 № 889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі – Закон № 889-ІV (889-15) ).

З акту перевірки вбачається, що відповідачем визнано незаконним включення позивачем сум податкового кредиту за результатами фінансово –господарської діяльності з його Контрагентом та є непідтвердженими готівкові витрати на придбання у цього ж Контрагента товару у вигляді соняшника, видані з каси Підприємства та не повернуті до останньої, оскільки установчі документи даного контрагента рішенням господарського суду від 10.04.2006 визнано недійсними з моменту реєстрації, а реєстрацію платника ПДВ анульовано. Отже, податкова накладна від 09.03.2005 № 5 та квитанції до прибутково –касових ордерів від 10.03.2005 № 6, від 15.03.2005 № 7, від 24.03.2005 № 10, додані підзвітною фізичною особою (ОСОБА_1.) до авансових звітів від 10.03.2005, від 15.03.2005, від 24.03.2005 про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, були видані особою, яка не є платником ПДВ.

На підставі Акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржувані податкові повідомлення –рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) . А з питань визначення порядку нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету під час виплати оподаткованого доходу слід керуватися нормами Закону України " Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) .

Згідно п. 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (z0040-05) , у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, видача готівкових коштів під звіт або на відрядження здійснюється відповідно до законодавства України.

Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт.

Судами установлено, що фізичній особі ОСОБА_1. 10.03.2005, 15.03.2005 та 24.03.2005 було видано з каси Підприємства під звіт грошові кошти на закупівлю соняшника. Після виконання завдання підзвітна особа надала авансові звіти від 10.03.2005, від 15.03.2005, від 24.03.2005 згідно вимог Порядку складання вказаного звіту, що також не спростовується відповідачем.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Так, згідно пп. 7.2.6 Закону про ПДВ (168/97-ВР) , податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. А згідно пп. 7.2.3 цього Закону (168/97-ВР) - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право ж на нарахування податку та складання податкових накладних, у відповідності з пп. 7.2.4 зазначеного Закону (168/97-ВР) , надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі про ПДВ передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної належними суб’єктами господарювання.

Судами правильно застосовано закон при вирішенні справи в частині посилання відповідача в обгрунування прийнятих податкових повідомлень на рішення господарського суду про визнання недійсними установчих документів контрагента позивача.

Так, юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства та свідоцтва платника ПДВ не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Крім того, судами попередньої інстанції встановлено, що судовим рішенням господарського суду від 10.11.2006, залишеним без змін судовим рішенням апеляційного господарського суду від 16.01.2007 у справі №10/11пд-ад, у задоволенні позовних вимог відповідача про визнання недійсним договору, укладеного між позивачем та його контрагентом, за результатами виконання зобов’язань якого Контрагентом було видано податкову накладну від 09.03.2005 № 5, та на підставі якої Товариство сформувало податковий кредит, відмовлено.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, сплативши суму за поставлений товар, зокрема суму ПДВ, отримав податкову накладну, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність віднесення Підприємством до податкового кредиту березня 2005 року зазначеної суми ПДВ –правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Доводи касаційних скарг зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 215, 220, 2201, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська відхилити.

Постанову Господарського суду Луганської областi від 07.09.2006 та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 по справі № 12/412н-ад (12/412н-ад) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.