К-23523/08-С Про стягнення суми адміністративно-господарський санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 11.02.2010 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Донецький театральний комбінат"на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2008 року у справі за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Донецький театральний комбінат" про стягнення адміністративно-господарський санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 7571,68 грн.,-

У липні 2008 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі –Відділення, позивач) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Донецький театральний комбінат"(далі –Товариство, відповідач) про стягнення адміністративно-господарський санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 7571,68 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2008 року відмовлено Відділенню в задоволенні позову.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2008 року скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2008 року та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги Відділення задоволено частково, постановлено стягнути з Товариства на користь Державного бюджету адміністративно –господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2007 рік в сумі 5678,72 гривень.

Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2008 року Відділення звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2008 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, судова колегія Вищого адміністративного суду України встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено фактичні обставини справи, які свідчать про те, згідно звіту Товариства за 2007 рік про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2007 році становила 43 особи, тобто відповідно до нормативу, встановленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідач повинен був створити 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів .

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи у 2007 року на підприємстві відповідача працював на посаді кравчині інвалід ПІ групи загального захворювання Поліщук О.В.

Задовольняючи позовні вимоги Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Донецький апеляційний адміністративний суд виходив з того, що Товариство не в повному обсязі виконало норматив з працевлаштування інвалідів.

З таким висновком апеляційного суду колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодитись не може виходячи з наступного.

Як передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"передбачено, що для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості 1 робочого місця.

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"передбачено, що підприємства (об"єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві ( в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України, до суб’єктів гос?подарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до статті 218 цього Кодексу є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"від 21 березня 1991 року, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року (70-2007-п) , звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

У постанові Верховного Суду України від 20 липня 2004 року (справа №2-23/9789-03) вказано, що аналіз положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) дає підстави для висновку про те, що обов"язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов"язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про часткове задоволення позову Відділення, оскільки, як встановлено судом першої інстанції відповідач звертався до Донецького міського центру зайнятості з проханням направити для працевлаштування інваліда, систематично надавав звіти до про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів та Товариство протягом 2007 року постійно запрошувало на практику студентів які мають 3 групу інвалідності.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи відповідач створив у 2007 році робочі місця для інвалідів, на які було працевлаштовано відповідних осіб лише у 2008 році (а.с.24), оскільки у 2007 інваліди не направлялись відповідними органами, а також не звертались самостійно з метою працевлаштування в Товаристві.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) , а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.

У зв’язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність в населеному пункті за місцем знаходження Товариства інвалідів, які бажають працевлаштуватись. Вказана правова позиція ґрунтується на висновках викладених в постанові Верховного суду України від 22 грудня 2009 року по справі №21-2151во09.

Оскільки судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем у 2007 році для працевлаштування у товаристві з обмеженою відповідальністю "Донецький театральний комбінат" інваліди не звертались, не прибувало інвалідів за направленням з відповідних органів працевлаштування та за 2007 рік не встановлено фактів відмови відповідача у працевлаштуванні направлених на вакантні посади інвалідів, також відповідач систематично повідомлявся центр зайнятості про наявність відповідних вакантних посад, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що позовні вимоги Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є необґрунтованими та правомірно не задоволені судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції було ухвалено відповідно до закону і скасоване апеляційним судом помилково, що, відповідно до положень статті 226 КАС України є підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції.