Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2007 року

та постанову Господарського суду Одеської області від 31 травня 2007 року

у справі № 14/149-07-3135А

за позовом Приватного підприємства "Битхімсервіс"

до 1. Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

2. Головного управління Державного казначейства України в Одеській області

за участю Прокуратури у Приморському районі м. Одеси

про стягнення 566020 грн., -

Постановою Господарського суду Одеської області від 31 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2007 року, задоволено позовні вимоги Приватного підприємства "Битхімсервіс". Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України в Одеській області на користь позивача бюджетну заборгованість по податку на додану вартість за податковою декларацією за квітень 2004 року в сумі 531020 грн. 00 коп. та штрафні санкції в сумі 35000 грн. 00 коп., а також державне мито в сумі 1700 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у Приморському районі м. Одеси та Головне управління Державного казначейства України в Одеській області оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданих касаційних скаргах скаржники, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постановлені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету визначено пунктом 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(в редакції, що діяла на момент подання позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2004 року; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Згідно підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР, у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Порядком відшкодування податку на додану вартість, який затверджений наказом ДПА України від 02 липня 1997 року № 209/72 (z0263-97) , встановлено, що відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів або за рішенням суду.

Як встановлено судами, у зв’язку з виконанням позивачем контрактів № 31 від 26 січня 2004 року на експорт послуг з компанією нерезидентом "BARENTEX COMMERCE LTD. CO"(Arkansas, USA) та № 31-01 від 26 січня 2004 року з компанією резидентом ПП "Промсировина"у квітні 2004 року, у позивача виникло право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в сумі 531020 грн., що було відображено у декларації з податку на додану вартість за квітень 2004 року та розрахунку бюджетного відшкодування, поданих до ДПІ у Приморському районі м. Одеси 20 травня 2004 року.

ДПІ у Приморському районі м. Одеси проведено позапланову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем за період з 01 квітня 2003 року по 01 січня 2005 року, за результатами якої складено акт № 5593/23-1/25430842 від 29 червня 2005 року. Згідно висновків даного акту порушень вимог Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) не встановлено.

Розмір бюджетного відшкодування та штрафних санкцій, заявлених позивачем, ДПІ у Приморському районі м. Одеси не заперечується. Однак ДПІ вказує на порушення позивачем вимог підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР (у редакції, що діяла станом на момент підписання акту перевірки), а саме: неподання позивачем до податкового органу заяви про відшкодування.

Таке твердження податкового органу є безпідставним, оскільки на момент подання позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2004 року з відображеною сумою податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, в розмірі 531020 грн. підпункт 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР не передбачав обов’язку платника податку подавати заяву про відшкодування.

Крім того, податкова інспекція посилається на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, передбаченого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, що не було взято до уваги судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що при розгляді справи у суді першої інстанції ніяких заяв з цього приводу зроблено не було, то ним правомірно не досліджувалось питання щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Доводи касаційних скарг не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а тому не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2007 року та постанову Господарського суду Одеської області від 31 травня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.