Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі судового засідання Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Южному Одеської області (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Одеської області від 11.12.2006

та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 20.02.2007

у справі № 13/316-06-10557А

за позовом державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний"(далі –ДП "Морський торговельний порт "Южний")

до ДПІ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –не з’явились,

відповідача –Сиротіної О.Б.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 22.03.2006 № 0000302301/0 з мотивів його прийняття з порушенням чинного законодавства України.

Постановою господарського суду Одеської області від 11.12.2006, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 20.02.2007, позов задоволено. У прийнятті названих рішень попередні судові інстанції виходили з належності штучно створених позивачем гідротехнічних споруд –причалів –в акваторії Аджалицького лиману саме до земельних ділянок водного фонду (а не до території міста Южне), що обґрунтовує правильність застосування позивачем ставки земельного податку, установленої для земель водного фонду.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на неправильне застосування судовими інстанціями норм матеріального права та невідповідність їх висновків дійсним обставинам справи. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що з огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки, визначене в державному акті на право постійного користування землею за даними державного земельного кадастру, зазначена ділянка належить до земель транспорту та зв’язку. Невірне визначення судами статусу спірної ділянки, за посиланням скаржника, призвело до прийняття ними неправильного по суті спору рішення.

У телеграмі, що надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України 03.02.2010, ДП "Морський торговельний порт "Южний"просить відкласти розгляд справи у зв’язку з неможливістю участі його представника у судовому засіданні. Однак з огляду на повноваження суду касаційної інстанції в даному разі нез’явлення представника позивача у судове засідання не перешкоджає розглядові справи, а тому клопотання задоволенню не підлягає.

Заслухавши суддю-доповідача по справі та заслухавши присутніх у судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судами попередніх інстанцій у розгляді справи встановлено, що:

- на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ОД № 001823, виданого 10.06.2002, ДП "Морський торговельний порт "Южний" надано у постійне користування для експлуатації та обслуговування промислових і господарських об’єктів 196,70 га землі, у тому числі і 22,18 га - штучно створених позивачем гідротехнічних споруд (причалів) в акваторіальному просторі морських вод, які спираються на морське дно з виходом на поверхню у межах вод акваторії Аджалицького лиману;

- в ході проведення ДПІ виїзної планової документальної перевірки на предмет дотримання ДП "Морський торговельний порт "Южний" вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2003 по 30.06.2005, оформленої актом від 20.03.2006 № 137/12/23-1008/04704790, було виявлено факт застосування позивачем ставки земельного податку, установленої саме для земель водного фонду, під час сплати цього податку за названу земельну ділянку площею 22,18 га;

- за результатами проведеної перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.03.2006 № 0000302301/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов’язання з земельного податку у сумі 136 286,10 грн. (у тому числі 90857,40 грн. за основним платежем та 45 428,70 грн. штрафних санкцій);

- при нарахуванні названої суми оспорюваного податкового зобов’язання ДПІ виходила із загальної ставки податку у розмірі 1 відсоток від грошової оцінки земельної ділянки, установленої частиною першою статті 7 Закону України "Про плату за землю".

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правового статусу спірної земельної ділянки морського дна Чорного моря, яка зайнята штучно створеним за рахунок позивача гідротехнічними спорудами морських портів.

У розгляді даної справи судові інстанції дійшли вірного висновку про неналежність спірної земельної ділянки до меж міста Южне.

Так, відповідно до частини першої статті 173 Земельного кодексу України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій .

Статтею 1 Закону України "Про планування і забудову територій"визначено, що територія –це частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами.

Отже, з наведених законодавчих приписів вбачається, що територія міста не може включати зовнішні водні об’єкти, а межа міста має обов’язково проходити по поверхні землі.

Втім, приймаючи рішення про задоволення позову, попередні судові інстанції послалися на те, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду.

Однак з такою правовою оцінкою фактичних обставин справи погодитися не можна.

Дійсно, пунктом "в"частини першої статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду віднесено землі, зайняті гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них.

Разом з тим, згідно з підпунктом "б"частини першої статті 69 цього ж Кодексу землі під гідротехнічними спорудами і засобами навігаційної обстановки, судноремонтними заводами, майстернями, базами, складами, радіоцентрами, службовими та культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт, належать до земель морського транспорту .

Відповідно ж до частин першої, другої статті 25 Закону України "Про транспорт"до земель морського транспорту належать землі, надані в користування під:

морські порти з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту;

гідротехнічні споруди і засоби навігаційної обстановки, судноремонтні заводи, майстерні, бази, склади, радіоцентри, службові та культурно-побутові приміщення та інші споруди, що обслуговують морський транспорт.

До земель морського транспорту не належать території, насипані або намиті в акваторії за кошти портів.

Таким чином, з огляду на наведені законодавчі приписи штучно створені гідротехнічні споруди морських портів - причали, що використовуються портами для здійснення господарської діяльності, можуть бути віднесені до складу різних категорій земель, а саме: до земель водного фонду та до земель морського транспорту.

Згідно з частиною першою статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам та юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою на підставі даних державного земельного кадастру у графі "Цільове призначення земельної ділянки"(форма бланку затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" (449-2002-п) ).

Таким чином, як вбачається з установлених судовими інстанціями обставин справи, згідно з державним актом на право постійного користування землею цільове призначення спірної земельної ділянки свідчить про належність цієї землі саме до категорії земель транспорту.

Відтак з огляду на приписи статті 13 Закону України "Про плату за землю", за змістом якої підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, для обчислення суми земельного податку, що підлягала сплаті позивачем із спірної земельної ділянки у період, охоплений перевіркою, судам слід було з’ясувати, яка ставка земельного податку застосовувалась у названий період для земель морського транспорту, та на підставі цього визначити суму земельного податку, що підлягала сплаті позивачем, порівнявши цю суму з фактично сплаченим ДП "Морський торговельний порт "Южний" земельним податком та із сумою земельного податку, визначеною податковим органом у спірному податковому повідомленні-рішенні.

Однак суди у розгляді цієї справи, проігнорувавши дані названого державного акта, фактично самовільно змінили цільове призначення спірної ділянки, перейнявши не притаманні суду повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування.

Адже відповідно до частини другої статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Тому ухвалені у справі судові акти не можна визнати законними та обґрунтованими.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Южному Одеської області задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Одеської області від 11.12.2006 та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 у справі № 13/316-06-10557А скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.