П-10/7 Про стягнення суми бюджетної заборгованості з ПДВ - 04.02.2010 Прийняття

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про зобов’язання відповідача-2 надати ТОВ "Скорзонера"бюджетне відшкодування у сумі 18 731 062,21 грн. шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок позивача. В частині первісно заявлених позовних вимог щодо бюджетного відшкодування за серпень 2005 року у сумі 59974 грн. позивач просив залишити позовну заяву без розгляду.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 22.03.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2007, позовні вимоги стосовно повернення бюджетного відшкодування за серпень 2005 року у сумі 59974 грн. залишено без розгляду, а в решті позову відмовлено з мотивів відсутності у відповідача-2 визначених законом підстав для виплати ТОВ "Скорзонера"спірної суми бюджетного відшкодування з огляду на ненадання податковим органом відповідного висновку, як це передбачено підпунктами 7.7.5, 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", тоді як питання щодо зобов’язання відповідача-1 надати такий висновок позивачем у даному позові не порушувалося.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ТОВ "Скорзонера"просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору в частині відмови у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що ним було дотримано усі вимоги Закону для отримання заявленої податкової вигоди, однак невиконання відповідачами передбачених підпунктами 7.7.5, 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"обов’язків фактично позбавило позивача права на одержання належних йому сум бюджетного відшкодування. До того ж, скаржник наголошує, що вимога про зобов’язання податкового органу надати висновок не є належним способом захисту.

В подальшому скаржник замінив позовні вимоги та просив суд направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, скасувавши оскаржувані рішення.

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Однією з основних підстав для відмови у позові судами зазначено відсутність порушення прав позивача з боку відповідача-2 з огляду на неподання податковим органом висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Дійсно, згідно з підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Підпунктом 7.7.6 пункту 7.7 цієї ж статті передбачено, що на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Отже, з огляду на наведені приписи Закону (168/97-ВР) у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ платникові його право порушується саме внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому належним способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості). Вимога ж про зобов’язання податкового органу надати органу державного казначейства висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, у випадку її заявлення позивачем не підлягала б розгляду в суді, позаяк за даних обставин не є способом захисту прав платника ПДВ.

Таким чином, відмову у позові з причин незаявлення ТОВ "Скорзонера"позовної вимоги про зобов’язання відповідача-1 надати зазначений висновок Держказначейству слід визнати необґрунтованою.

Водночас, як установлено судовими інстанціями, спірна сума заявленого позивачем бюджетного відшкодування у розмірі 18 731 062,21 грн. утворилася за результатами здійснення позивачем господарських операцій протягом 2005-2006 років. Однак в ході проведення податковим органом перевірок ТОВ "Скорзонера"та зустрічних перевірок контрагентів цього товариства ДПІ не було отримано достовірного підтвердження факту надмірної сплати ПДВ до бюджету з відповідних операцій.

До того ж, як зазначено судами, з наданої ДПІ довідки від 21.03.2007 № 1624/9/19-0 (а.с. 31, т. 2) вбачається, що станом на 21.03.2007 сума невідшкодованого позивачеві податку на додану вартість становить 49 913 671,30 грн., у тому числі і документально підтверджена сума ПДВ у розмірі 26 898 485,31 грн., однак при цьому суди послалися на неможливість з’ясування, яка саме частина цієї підтвердженої суми є предметом даного позову.

За змістом частин четвертої, п’ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

Таким чином, для правильного вирішення цього спору судам необхідно було витребувати у ДПІ докази для з’ясування, чи увійшла оспорювана за цим позовом сума ПДВ до складу документально підтвердженої суми ПДВ у розмірі 26 898 485,31 грн.

Згідно ж з частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Крім того, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та заявленого позивачем відшкодування ПДВ з бюджету, суди повинні були: з урахуванням сутності заперечень проти позову дослідити, за якими саме господарськими операціями було сформовано позивачем податковий кредит та заявлено до відшкодування спірну суму ПДВ, з’ясувати зміст та характер таких операцій, перевірити факт їх реального виконання, проаналізувавши за даними бухгалтерського та податкового обліку ТОВ "Скорзонера", чи відбулася реальна зміна в активах, зобов’язаннях чи власному капіталі позивача, чи співпадають реальні наслідки вчиненої господарської операції з придбання товару (робіт, послуг) тим наслідкам, що передбачалися відповідним правочином, тощо.

При цьому слід звернути увагу судів на те, що несплата податку на додану вартість продавцем сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену разом з ціною товару (послуги) продавцю.

Однак факт порушення контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди –відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим –ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 227 названого Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" задовольнити.

2. Постанову господарського суду Івано-Франківської області від 22.03.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2007 у справі № ПА-10/7 (22-а-538/07) скасувати.

Справу № ПА-10/7 (22-а-538/07) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.