Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Кравченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІБ"

на постанову Господарського суду Луганської області від 22.03.2007 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007 р.

у справі № 10/33н-ад (22-а-686/07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІБ"

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Господарського суду Луганської області від 22.03.2007 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007 р., у задоволенні позову відмовлено.

ТОВ "СІБ"подало касаційну скаргу та доповнення до неї, якою просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд. Посилається на те, що суд вийшов за межі доводів відповідача та самостійно встановив, що порушення позивачем вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"допущено у зв’язку з відсутністю товарно-транспортних накладних. При цьому наголошує на тому, що товарно-транспортні накладні виписувалися вантажовідправниками відповідно до п. 11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 (z0128-98) , тільки у чотирьох примірниках, однак ТОВ "СІБ"як посередницька організація між вантажовідправниками та вантажоперевізниками примірник такої накладної не отримувала, оскільки перший екземпляр по закінченню завантаження транспортного засобу залишався у вантажовідправника, другий підлягав передачі вантажоодержувачу, третій та четвертий підлягали засвідченню вантажоодержувачем, при цьому третій примірник залишався у водія, а четвертий повертався вантажовідправнику як підтвердження одержання вантажу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Податкове повідомлення-рішення № 0004272310/0 про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 52324,50 грн., в тому числі 34883,00 грн. основного платежу та 17441,50 грн. штрафних санкцій, прийнято на підставі акту перевірки № 524/23-32065624 від 17.01.2006 р., яким зафіксовано:

порушення позивачем вимог п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у необґрунтованому віднесенні до складу податкового кредиту відшкодування збитків, отриманих від ЗАТ "Нива"в сумі 176,17 грн.;

порушення п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у включенні до складу податкового кредиту серпня, вересня, жовтня та листопада 2004 року податку на додану вартість в сумі 34706,70 грн. за податковими накладними, отриманими від МПП "Зета"за наслідками виконання договору № 12 від 02.08.2004 р. про надання транспортних послуг з доставки вантажів на території України, установчі документи та державну реєстрацію якого рішенням Ленінського районного суду м. Луганська визнано недійсними.

Інших фактичних та правових підстав для позбавлення позивача права на податковий кредит за вказані періоди актом перевірки не встановлено.

Як зазначено судом першої інстанції, позивачем надані суду акти виконаних робіт на виконання транспортних послуг за договором № 12 від 02.08.2004 р., які містять посилання на цей договір, дату, маршрут та вартість послуг. Розрахунок за договором проведено частково шляхом перерахування коштів на рахунок МПП "Зета".

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відхилив доводи податкової інспекції щодо недійсності податкових накладних з тих підстав, що рішенням районного суд установчі документи та реєстрація постачальника послуг були визнані недійсними, але виходив з того, що позивач допустив порушення вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"7.2.6. Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) , оскільки сформував податковий кредит на підставі податкової накладної, яка не підтверджує передачу товарів (робіт, послуг). Такого висновку суд дійшов виходячи з того, що для дотримання положень п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону при отриманні транспортних послуг разом з податковою накладною необхідно отримати товарно-транспортну накладну.

Суд касаційної інстанції визнає таку позицію судів безпідставною, оскільки п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що податкова накладна видається в разі поставки товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу. У будь-якому випадку видається товарний чек, інший розрахунковий або платіжний документ, що підтверджує передачу товарів (робіт, послуг) та/або прийняття платежу із зазначенням суми податку.

Наведеною нормою передбачено обов’язкову видачу податкової накладної в разі поставки товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу, а також обов’язкову видачу товарного чеку, іншого розрахункового або платіжного документа, що підтверджує передачу товарів (робіт, послуг) та/або прийняття платежу із зазначенням суми податку. При цьому, не передбачено, що при отриманні транспортних послуг разом з податковою накладною, для набуття нею ознак первинного документа, обов’язково необхідно отримати товарно-транспортну накладну.

Судами попередніх інстанцій не встановлено та з матеріалів справи не вбачається, що послуги не мали реального характеру, сторони договору складали акти виконаних робіт, де зазначали дату, маршрут та вартість послуг, продавець виписував податкові накладні.

Суд касаційної інстанції також не може погодитися з позицією суду апеляційної інстанції стосовно того, що будь-яке недотримання продавцем вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"при складанні податкової накладної є підставою для позбавлення покупця права на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Окремий недолік податкової накладної сам по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного податкового і одночасно розрахункового документа, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яких платник податків зобов’язаний дотримуватися, і виключно за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Згідно із п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної, а не окремий її недолік, безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з доводами позивача про безпідставність висновків податкової інспекції щодо порушення ним вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що зумовило визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 52060,50 грн., в тому числі 34707,00 грн. основного платежу та 17353,50 грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги позивача щодо неправомірності визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 264 грн., в тому числі 176 грн. основного платежу та 88 грн. штрафних санкцій за наслідками зафіксованого актом перевірки порушення позивачем вимог 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість'є необґрунтованими, у зв’язку з чим задоволенню не підлягають.

Оскільки обставини у справі встановлені правильно, але суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІБ"задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Луганської області від 22.03.2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007 р. скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська від 27.10.2006 р. № 0004272310/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 52060,50 грн., в тому числі 34707,00 грн. основного платежу та 17353,50 грн. штрафних санкцій.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІБ"(ідентифікаційний код 32065624) 2,90 грн. судового збору.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.