колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Гаманка О.І., Загороднього А.Ф.,

секретар судового засідання Сіпаренко С.В.,

за участю представника Державної судової адміністрації України Катаєва К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Богунського районного суду м. Житомира від 27 червня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2007 року,

В лютому 2006 року позивачі звернулися до суду із вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що вони працюють суддями Чуднівського районного суду Житомирської області та їм не було компенсовано суми податку з доходів фізичних осіб за період роботи з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року. При цьому сума заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб у 2004 році була нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати за IV квартал 2003 року. Просили стягнути з відповідачів заборгованість з виплати заробітної плати за вказаний період.

Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 27 червня 2007 року позов задоволено. Стягнуто з Державної судової адміністрації України з рахунку в Державному казначействі України МФО 820172 №352130150042024 КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів"на користь ОСОБА_4 –2117,60 грн.; ОСОБА_3 –2282,85 грн.; ОСОБА_2 –2753,40 грн., ОСОБА_5 –2366,81 грн. Зобов’язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України для проведення відповідних виплат. В задоволенні позову до територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2007 року апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України було залишено без задоволення, а постанову Богунського районного суду м. Житомира від 27 червня 2007 року –без змін.

Вказуючи на допущені, на думку Державної судової адміністрації України, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлені судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачі працюють суддями Чуднівського районного суду Житомирської області. З нарахованої позивачам за період січня –грудня 2004 року заробітної плати було утримано податок з доходів фізичних осіб.

Частиною 1 статті 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У період до 1 січня 2004 року відповідно до положень Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів"від 10 липня 1995 року № 584/95 (584/95) заробітна плата суддів була звільнена від обкладання прибутковим податком. 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб"від 22 травня 2003 року № 889-ІV (889-15) , який не передбачає пільг для суддів при сплаті цього податку. Єдиною підставою для здійснення компенсаційних виплат суддям у зв’язку з втратою частини заробітку, пов’язаною зі сплатою податку з доходів фізичних осіб у 2004 році, було розпорядження Кабінету Міністрів України "Про деякі питання оплати праці суддів"від 20 січня 2004 року № 22-р.

Згідно з пунктом 1 цього розпорядження Голові Конституційного Суду України та головам судів загальної юрисдикції дозволено здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 % посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року. У пункті 2 розпорядження Кабінету Міністрів України № 22-р зазначено, що компенсаційна виплата, передбачена пунктом 1 цього розпорядження, здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.

Аналіз зазначених положень дає підстави вважати, що за відсутності хоча б однієї умови, зазначеної в цьому розпорядженні, право на отримання компенсаційних виплат у суддів не виникає.

Враховуючи зазначені вимоги розпорядження, суди при вирішенні спору повинні були при розгляді справи встановити розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої позивачам за IV квартал 2003 року, розмір нарахованої заробітної плати позивачів за кожен місяць 2004 року після сплати податку з доходів фізичних осіб, визначити різницю у втраті заробітку, якщо така мала місце, та вирішити питання про стягнення цієї суми на користь кожного позивача.

Суди першої та апеляційної інстанцій зазначених розрахунків не провели, суму втраченого заробітку не визначили, а ухвалили рішення про стягнення на користь кожного позивача суми сплаченого ними податку за 2004 рік.

Крім того, суди також помилково розглянули справу за позовом ОСОБА_2 та інших осіб в одному провадженні, оскільки позовна заява має подаватися до суду кожним із позивачів окремо.

Відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, зазначені порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, а тому ухвалені по справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167 ч. 4, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити частково.

Постанову Богунського районного суду м. Житомира від 27 червня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2007 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.