Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні

Постановою Господарського суду Харківської області від 16.07.2007 р. (суддя –О.М.Мінаєва), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2007 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –Ю.М.Філатов, судді –Н.С.Водолажська, Н.В.Шевцова) у справі №22-а-2034/2007 (АС-41/110-07 номер справи у суді першої інстанції), задоволено позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Механізована колона №122 по будівництву автошляхів та аеродромів "Аеродорбуд"(надалі –позивач, ВАТ "Механізована колона №122 по будівництву автошляхів та аеродромів "Аеродорбуд") до Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області (надалі –відповідач, Красноградська МДПІ Харківської області), визнано недійсною податкову вимогу №2/14 від 27.02.2007 р. в частині включення в суму податкового боргу з податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів у розмірі 8.072,00 грн., зобов’язано відповідача відобразити в обліковій картці позивача фактично сплачений податок з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів у розмірі 8.072,00 грн., стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору, повернуто з Державного бюджету України на користь позивача державне мито в сумі 166,60 грн..

Судові рішення аргументовано тим, що відповідачем неправомірно включено до складу податкового боргу фактично сплачену через АК АПБ "Україна"позивачем суму податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів у розмірі 8.072.00 грн., що підтверджується матеріалами справи, однак вони не надійшли до бюджету з вини банку у зв’язку з його ліквідацією. Також встановлено, що у зв’язку із ненадходженням грошових коштів позивача з вини банківської установи, вимоги контролюючого органу про сплату податкового боргу не можуть бути задоволені шляхом покладення обов’язку на платника податків повторно сплатити суму податкового боргу до бюджету.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі відповідач зазначив, що відповідно до пп. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"платник податків, зборів (обов’язкових платежів) звільняється від відповідальності лише за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції, в той час як обов’язок сплатити основну суму податкового зобов’язання чи податкового боргу у нього залишається.

Заперечень на касаційну скаргу відповідача від позивача не надійшло.

Відповідно до ч.1 та. ч.2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що позивачем 06.07.2001 р. було перераховано через АК АПБ "Україна"до Державного бюджету України 8.072.00 грн. податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, що підтверджується платіжним дорученням №52 від 06.07.2001 р.. Зазначені кошти позивача не були перераховані до Державного бюджету України з вини АК АПБ "Україна".

Листом №896140/24-009 від 22.07.2007 р. відповідачем було повідомлено позивача, що у зв’язку із ненадходженням коштів до бюджету, за платником рахується податковий борг, незважаючи на його фактичну сплату через банківську установу.

Зважаючи на наявність, податкового боргу відповідачем було направлено позивачу податкову вимогу №2/14 від 27.02.2007 р. щодо сплати податкового боргу з податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів у розмірі 8.072,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як зазначено вище, позивачем 06.07.2001 р. було перераховано через АК АПБ "Україна"до Державного бюджету України 8.072.00 грн. податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, що підтверджується платіжним дорученням №52 від 06.07.2001 р.. Вказані грошові кошти позивача не були перераховані АК АПБ "Україна"до Державного бюджету України з вини АК АПБ "Україна".

Як вірно встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідачем не заперечується факт сплати позивачем суми податку до Державного бюджету України.

Відповідно до пп.16.5.1 п.16.5 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ (зі змінами та доповненнями), за порушення строків перерахування податків, зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" (2346-14) банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених пп.16.4.1 п.16.4 ст.16, та штрафні санкції, встановлені пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 цього Закону, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов’язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов’язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Обґрунтування відповідачем своєї правової позиції посиланнями на пп.16.5.1 п.16.5 ст.16 названого Закону є наслідком хибного тлумачення цієї правової норми, оскільки вона викладена в контексті регулювання відповідальності банку за неперерахування податків, зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів. При цьому відносно платника податків законодавцем лише вирішено питання щодо можливості нарахування штрафних санкцій і не обумовлено обов’язку сплати основної суми податкового зобов’язання.

Отже, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає правомірними висновки судів при визначенні того, що позовні вимоги щодо визнання недійсною податкової вимоги та спонукання відповідача внести зміни до облікового рахунку позивача шляхом відображення у ньому відомостей про сплату податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів у розмірі 8.072,00 грн. є обґрунтованими.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

1. Касаційну скаргу Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Господарського суду Харківської області від 16.07.2007 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2007 р. у справі №22-а-2034/2007 (АС-41/110-07 номер справи у суді першої інстанції) залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Харківської області від 16.07.2007 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2007 р. у справі №22-а-2034/2007 (АС-41/110-07 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.