колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Гаманка О.І., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання неправомірними дій щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 20 лютого 2007 року,

У січні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що згідно наказу № 64 від 5 жовтня 1974 року його було зараховано на посаду водія у професійну пожежну частину № 1 м. Луцька. Наказом № 78 від 28 серпня 1981 року його було переведено на посаду водія сьомого класу в ППЧ-40 по охороні Луцького ДПЗ-28, наказом УМВС України у Волинській області № 22-о/с від 26 травня 1995 року його було переведено на посаду водія ППЧ-32 по охороні м. Луцька з 1 червня 1995 року, наказом СДПЧ-1 по особовому складу № 28 від 9 червня 1998 року він був переведений на посаду водія першого класу в ППЧ-35 по охороні Луцького КРК з 16 червня 1998 року. Наказом СДПЧ-1 по особовому складу № 32 від 8 листопада 2001 року його було звільнено з вказаної посади за згодою сторін. Зазначені обставини були встановлені рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 грудня 2004 року. Позивач не отримує пенсію чи інші соціальні виплати, проте досяг 56-річного віку, має загальний трудовий стаж понад 34 роки, з яких понад 29 років працював на посаді водія професійної невоєнізованої пожежної охорони, та вважає, що він є особою, прирівняною до осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, тому має право на отримання пенсії за вислугу років. Просив зобов’язати управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області призначити йому пенсію за вислугу років на підставі статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб".

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2006 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 20 лютого 2007 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2006 року –без змін.

Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, позивач просить скасувати постановлені судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 згідно наказу № 64 від 5 жовтня 1974 року був зарахований на посаду водія у професійну пожежну частину № 1 м. Луцька. Наказом № 78 від 28 серпня 1981 року був переведений на посаду водія сьомого класу в ППЧ-40 по охороні Луцького ДПЗ-28, наказом УМВС України у Волинській області № 22-о/с від 26 травня 1995 року був переведений на посаду водія ППЧ-32 по охороні м. Луцька з 1 червня 1995 року, наказом СДПЧ-1 по особовому складу № 28 від 9 червня 1998 року він був переведений на посаду водія першого класу в ППЧ-35 по охороні Луцького КРК з 16 червня 1998 року. Наказом СДПЧ-1 по особовому складу № 32 від 8 листопада 2001 року він був звільнений з вказаної посади за згодою сторін.

Відповідно до пункту "б"статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за вислугу років мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про пожежну безпеку"від 17 грудня 1993 року № 3745-XII порядок та умови проходження служби в державній пожежній охороні регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Частиною 6 зазначеної статті передбачено, що трудові відносини робітників і службовців, які уклали трудовий договір з державною пожежною охороною, регулюються законодавством про працю.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) до рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки позивач працював водієм професійної пожежної частини за трудовим договором на умовах, урегульованих трудовим законодавством, не перебував на службі в органах внутрішніх справ, йому не було присвоєно спеціальне звання, тому положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) на позивача не поширюються.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку, що вимоги позивача безпідставні, тому відповідач правомірно відмовив йому в призначенні пенсії за вислугу років за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) .

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 20 лютого 2007 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.