Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області

на постанову Господарського суду Харківської області від 02.11.2006 року

та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 22.01.2007 року

у справі №АС-42/521-06

за позовом Дочірнього підприємства "Санаторій "Березівські мінеральні води"Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця"

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Дочірнє підприємство "Санаторій "Березівські мінеральні води"Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця"звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2006 року №0000272310/0, від 30.03.2006 року №0000272310/1, від 05.06.2006 року №0000272310/2 та від 29.08.2006 року №0000272310/3, якими позивачу визначено податкове зобов’язання зі сплати земельного податку.

Постановою Господарського суду Харківської області від 02.11.2006 року (суддя Яризько В.О.), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.01.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Шепітько І.І., судді –Білоконь Н.Д., Сіверін В.І.) позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.06.2006 року №0000272310/2 та від 29.08.2006 року №0000272310/3. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Часткове задоволення позовних вимог судами попередніх інстанцій обґрунтовано тим, що позивач відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про плату за землю" звільнений від сплати від земельного податку, оскільки віднесений до переліку спеціалізованих санаторіїв з реабілітації хворих, який затверджено Наказом Міністерства охорони здоров’я від 01.10.1998 року №289 (z0675-98) .

Не погодившись з постановленими у справі судовими рішеннями, Дергачівська міжрайонна державна податкова інспекція Харківської області подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було невірно застосовано положення Закону України "Про плату за землю" (2535-12) та Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок, викладений у акті перевірки від 22.06.2006 року №43/23-104/02648432, про порушення позивачем ст.ст. 7, 9 Закону України "Про плату за землю", внаслідок чого підприємству донараховано земельного податку у сумі 278341,12 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 139171,00 грн.

Такий висновок пов'язаний з тим, що позивач за 2004 рік та з 01.01.2005 року по 07.04.2005 року при визначенні розміру податку на земельну ділянку площею 44,56 га застосовував ставку податку, визначену у ст. 6 Закону України "Про плату за землю", для земель сільськогосподарського призначення, в той час як у його користуванні перебували землі оздоровчого призначення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій надали перевагу нормам першого абзацу пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України "Про плату за землю", за змістом якого спеціалізовані санаторії України для реабілітації хворих, згідно зі списком, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України, звільняються від сплати земельного податку, а у редакції з 25.03.2005 року –спеціалізовані санаторії України для реабілітації хворих, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Вирішуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) та Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) , якими зупинено на 2004 рік та на 2005 рік дію першого абзацу пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України "Про плату за землю", суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що за своєю правовою природою закони про Державний бюджет України не є законами з питань оподаткування, а відтак ними не може скасовуватися передбачена спеціальним законом пільга зі сплати земельного податку.

Між тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з такими висновками, зважаючи на те, що суди безпідставно надали перевагу Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) та Закону України "Про плату за землю" (2535-12) , які у даному випадку є загальними, а не спеціальними. Спеціальними ж є Закони України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) та "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) .

Так, закон про Державний бюджет України на поточний рік регулює бюджетні відносини, зокрема, у сфері наповнення бюджету через механізми справляння податків, тобто його дія поширюється, у тому числі, і на податкові правовідносини, оскільки одним із джерел формування доходної частини Державного бюджету на відповідний рік є податки, які справляються за встановленими ставками. Закон про Державний бюджет на відповідний рік передбачає розмір податкових ставок, зупинення дії податкових зобов’язань для визначеного кола суб’єктів і звільнення окремих суб’єктів господарювання від сплати певних видів податків.

З огляду на положення ст. 75 Конституції України щодо статусу Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу в державі зупинення законами про Державний бюджет дії інших законів, зокрема з питань порядку сплати податків, на відповідний бюджетний рік не є неконституційним, доки інше не визнано Конституційним Судом України.

Отже, право платника податків на застосування податкової пільги визначається законом, діючим у спірний період, а зупинення дії правової норми означає, що вона у період часу, на який її зупинено, не застосовується для регулювання суспільних відносин.

Судами попередніх інстанцій помилково зроблено висновок про відсутність юридичних підстав для застосування при вирішенні спору у даній справі Законів України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) та "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) , що призвело до неправильної юридичної оцінки встановлених у справі обставин та неправильного вирішення спору.

Зазначене відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з врахуванням необхідності встановлення в судовому процесі дії правових норм, якими передбачено право платника земельного податку на звільнення від його сплати. Вказана неповнота судового розгляду не може бути усунута судом касаційної інстанції відповідно до приписів ст. 220 КАС України щодо меж касаційного перегляду адміністративної справи.

Крім того, слід зазначити про безпідставність посилань суду на ст. 9 Закону України "Про плату за землю", якою встановлено, що податок за земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, справляється у розмірі 50 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Наведене в оскаржуваних рішеннях тлумачення цієї статті як підстави для звільнення від сплати земельного податку, зважаючи на факт перебування у позивача землі на праві постійного, а не тимчасового користування, не відповідає дійсному змісту цієї правової норми, оскільки нею встановлено лише зменшену ставку податку за умови тимчасового користування земельною ділянкою.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити повно і правильно обставини відповідно до предмету доказування у справі та в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Харківської області від 02.11.2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 22.01.2007 року у справі №АС-42/521-06 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.