К-14558/07 Про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення - 08.06.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні на постанову Господарського суду Херсонської області від 20.03.2007 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2007 по справі № 11/51-АП-07 (22а-145/2007)

за позовом Орендного рибогосподарського кооперативу "Рибаки Херсона"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

Орендне рибогосподарський кооператив "Рибаки Херсона" (далі –позивач, Кооператив) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі –відповідач, ДПІ, орган податкової служби) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 18.01.2007 № 0000242301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 227 653,50 грн.

Постановою Господарського суду Херсонської області від 20.03.2007, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2007 по справі № 11/51-АП-07 (22а-145/2007), позовні вимоги задоволено.

На зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій ставиться питання про їх скасування, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні останньої відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як установлено судами, підставою прийняття оспорюваного податкового повідомлення –рішення було те, що Кооператив (рибогосподарське підприємство) в порушення п. 11.29 ст. 11 Закону України від 03.04.1997 № 168/97- ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97) акумулював на окремому рахунку кошти за реалізовану продукцію як власного виробництва, зазначені у спеціальних деклараціях з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за податкові періоди: березень, квітень, червень, липень, вересень 2004 року. ДПІ керувалась тим, що стосовно частини виловленої риби позивач не брав участь у її розведенні, вирощуванні, тому, на думку органу податковою служби, така добута платником ПДВ риба не є продукцією його власного виробництва і зобов’язання з ПДВ за операціями її видобутку, переробки, реалізації мають декларуватися не у спеціальній, а у загальній податковій декларації з ПДВ.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, дійшов вірно зазначив про те, що в силу ст. 13 Конституції України риба, добута шляхом промислового риболовства є продукцією власного виробництва як для підприємств з іноземними інвестиціями так і для вітчизняних суб’єктів господарювання без таких інвестицій.

Так, чинне законодавство про охорону навколишнього середовища розрізняє загальне і спеціальне природокористування громадян.

Спеціальне природокористування в більшості випадків здійснюється не всіма громадянами, а лише тими, котрі спеціально визначені в законодавстві. Це, як правило, господарюючі суб’єкти, що здійснюють природокористування в процесі своєї підприємницької чи іншої господарської діяльності. Спеціальне природокористування здійснюється за плату і на підставі дозволів (ліцензії), порядок видачі яких регулюється Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами Кооператив є платником фіксованого сільськогосподарського податку, має відповідний дозвіл на діяльність, пов’язану з промисловим виловом риби на промислових ділянках водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств та у відповідності до загальних положень Закону України "Про Загальнодержавну програму розвитку рибного господарства України на період до 2010 року" від 19.02.2004 (1516-15) № 1516 відповідає визначенню рибогосподарського підприємства, основними видами діяльності якого є вилов (збирання), відтворення, вирощування, переробка риби та інших водних живих ресурсів і продукції з них. А сума, одержана від її реалізації або її окремого виду, перевищує 50% загальної суми валового доходу підприємства.

Рішенням Кабінету Міністрів України ( розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.05.1999 № 391-р (391-99-р) ) додатково до осіб, які здійснюють свою діяльність у галузі сільськогосподарського виробництва, тобто до категорії сільськогосподарських товаровиробників, приєднано також рибницькі та рибальські, включаючи риболовецькі, господарства, що займаються риборозведенням, вирощуванням товарної риби, виловом, переробкою та збутом власної рибопродукції (незалежно від організаційно-правових форм власності та господарювання). Відповідно до Державного класифікатора видів економічної діяльності, затвердженого наказом Держстандарту України від 22.10.1996 № 441 (v0441217-96) , це види економічної діяльності, включені до підкласів кодів груп економічної діяльності –05.01.1 та 05.02.2, які, як встановлено також судами попередніх інстанцій, є видами діяльності Кооперативу.

Відповідно до п. 11.29 ст. 11 Закону № 168/97-ВР для сільськогосподарських виробників незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, у яких сума, одержана від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, а для новостворених підприємств –поточний звітний період, становить не менше 50 % загальної суми валового доходу підприємства, встановлено спеціальний режим оподаткування, згідно з яким за операціями з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса в живій вазі, суми ПДВ, належні до сплати чи відшкодування, до розрахунків з бюджетом не відносяться, а залишаються у власному розпорядженні для цільового використання.

Відповідно до пунктів 2–5 Порядку визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.1996 № 1061 (1061-96-п) , продукцією власного виробництва визнається продукція, яка була вироблена або піддана достатній переробці чи обробці підприємством з використанням власного або орендованого майна.

До продукції, повністю виробленої підприємством, належать: а) корисні та супутні копалини, видобуті підприємством, якщо воно має право на розробку надр; б) рослинна продукція, вирощена та зібрана на земельних ділянках, що належать підприємству або орендованих цим підприємством; в) живі тварини, вирощені на підприємстві, та продукція, одержана від тварин, які є власністю підприємства; г) продукція мисливського промислу; д) продукція рибальського та морського промислів, добута або вироблена суднами підприємства, а також суднами, орендованими (зафрахтованими) ним; е) вторинна сировина та відходи, які є результатом виробничих операцій, здійснених підприємством; є) продукція, вироблена підприємством виключно з продукції, зазначеної в пунктах "а" – "е" п. 3.

Переробка чи обробка продукції підприємством визнається достатньою, якщо вироблена продукція класифікується в іншій тарифній позиції (на рівні перших чотирьох знаків цифрового коду Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності), ніж вироби і матеріали, придбані підприємством і використані ним для виробництва цієї продукції, або частка доданої вартості продукції під час її переробки чи обробки становить не менше ніж 50%, якщо інше не передбачено законодавством. При цьому доданою вартістю є різниця між собівартістю продукції та вартістю використаних матеріалів, сировини, комплектуючих.

Судами першої та апеляційної інстанцій враховано технологічні витратні операції Кооперативу (вартість експлуатації риболовецьких суден, знарядь лову та інше) щодо вилову певних видів риби у певних водоймах та інші витрати, які згодом додаються до витрат переробки та реалізації продукції. Таким чином, твердження органа податкової служби, що продукція рибальського промислу Кооперативу не є продукцією власного виробництва - помилкові.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про протиправність рішень, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів правомірності прийняття своїх рішень.

Отже, враховуючи викладене вище, суди дійшли вірного висновку, що Кооперативом як сільськогосподарським товаровиробником суми, які визначаються за правилами визначення податкових зобов’язань з ПДВ, правомірно не сплачувались до державного бюджету, а акумулювались на окремих рахунках.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.