Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (головуючий суддя, суддя-доповідач), Лиски Т.О.,

Рецебуринського Ю.Й., Сороки М.О., Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області (далі –УПСЗН) на постанову Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 6 серпня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2008 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_6 до УПСЗН про стягнення щорічної грошової допомоги,

Звернувшись у липні 2008 року до суду з цим позовом, ОСОБА_6 зазначав, що є інвалідом війни 2 групи і відповідно до положень статті 14 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"(далі – Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ) має право на отримання разової грошової допомоги щорічно до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Однак відповідач у 2008 році виплатив зазначену грошову допомогу в розмірі 400 грн. відповідно до Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) (далі – Закон № 107-VI (107-17) ). Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватися лише Законом № 3551-ХІІ (3551-12) , позивач суд просив визнати дії відповідача неправомірними, стягнувши з УПСЗН за 2008 рік недоплачені 3448 гривень.

Постановою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 6 серпня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2008 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення та прийняти нове – про відмову в задоволені позову.

Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 є інвалідом війни 2 групи, користується правом, передбаченим частиною п’ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ, на отримання разової грошової допомоги, яка виплачується щорічно до 5 травня. Зазначену допомогу в розмірі 400 грн. ОСОБА_6 одержав у квітні 2008 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону № 3551-ХІІ (3551-12) , а не застосовані УПСЗН положення Закону № 107-VI (107-17) , яким визначено виплату разової грошової допомоги категорії інвалідів війни 2 групи, до якої належить ОСОБА_6 у меншому розмірі, ніж передбачено Законом № 3551-ХІІ (3551-12) .

Такий висновок зроблено судами з порушенням правил застосування норм матеріального права.Частиною п’ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ передбачено, що інвалідам війни 3 групи виплачується щорічна разова допомога до 5 травня у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI (107-17) частину п’яту статті 13 Закону № 3551-ХІІ викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України". Постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 (183-2008-п) "Про розмір разової грошової допомоги, яка виплачується у 2008 році відповідно до законів № 3551-ХІІ (3551-12) та "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) встановлено виплату цієї допомоги інвалідам війни 2 групи в розмірі 400 гривень.

Зазначений Закон № 3551-ХІІ (3551-12) у квітні 2008 року, коли ОСОБА_6 фактично отримав грошову допомогу, не було визнано в установленому законодавством України порядку неконституційним. Тобто у цьому випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору у цій справі, існували нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, однак по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни 2 групи.

Для правильного розв’язання цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який із цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у правовідносинах, що виникли.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює

пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності

Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час розв’язання спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Посилання судів на пункт 2 Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року (v010p710-08) у справі №1-28/2008, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI (107-17) , колегія суддів вважає помилковим, оскільки це Рішення було прийнято після здійснення відповідачем виплати цієї допомоги. Тобто, на момент виплати позивачу щорічної допомоги (у квітні 2008 року) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, однак суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням наведеного рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення –про відмову в позові.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області задовольнити.

Скасувати постанову Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 6 серпня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2008 року.

Ухвалити нове рішення: відмовити ОСОБА_6 в задоволенні позовних вимог.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення, її може

бути оскаржено до Верховного Суду України у порядку провадження за

винятковими обставинами відповідно до положень статей 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.