Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (головуючий суддя, суддя-доповідач),

Лиски Т.О., Рецебуринського Ю.Й., Сороки М.О., Штульман І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду

від 8 жовтня 2008 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_6 до управління праці та соціального захисту населення Брянківської міської ради Луганської області (далі –УПСЗН) про визнання бездіяльності

суб’єкта владних повноважень незаконною та стягнення неотриманих коштів щорічної разової грошової допомоги до 5 травня,

Звернувшись у січні 2008 року до суду з цим позовом, ОСОБА_6 зазначала, що є учасником війни, на підставі частини п’ятої статті 14 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"(далі – Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ) має право на отримання разової грошової допомоги щорічно до 5 травня у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком.

Посилаючись на те, що відповідачем зазначену грошову допомогу у 2004 році їй не було виплачено, а у 2005 - 2007 роках виплачено у розмірах, визначених законами про держбюджет на відповідний рік (50, 50 та 55 гривень), та на відмову УПСЗН здійснити нарахування та виплату зазначеної допомоги в розмірах, встановлених Законом № 3551-ХІІ (3551-12) , позивач просила суд визнати дії УПСЗН неправомірними та стягнути недоплачені їй у 2004 - 2007 роках 4002,21 гривні.

Постановою Брянківського міського суду Луганської області від 25 березня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано, визнано незаконною бездіяльність відповідача по недонарахуванню та недоплаті позивачу у 2004 та

2005 роках разової грошової допомоги і стягнуто з УПСЗН на користь

ОСОБА_6 1452,53 грн. недоотриманої разової грошової допомоги за ці роки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права при розв’язанні спору в частині, що стосується відмови в позові (вимоги позивача щодо виплат за 2005 та 2006 роки), просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від

8 жовтня 2008 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У частині, що стосується задоволення позовних вимог ОСОБА_6, зазначене рішення суду апеляційної інстанції у порядку касаційного провадження

не оскаржено і з цих підстав судом касаційної інстанції не переглядається.

Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), судова колегія дійшла висновку, що немає підстав для скасування чи зміни рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_6 має статус учасника війни, користується правом на одержання передбаченої частиною п’ятою статті 14 Закону № 3551-ХІІ разової грошової допомоги щорічно до 5 травня,

розмір якої відповідно до цієї норми складає 3 мінімальних пенсії за віком.

У 2004 році зазначена грошова допомога позивачу не виплачувалася, у

2005 - 2007 роках виплату позивачеві разової грошової допомоги до 5 травня здійснено виходячи з розмірів, установлених законами про держбюджет на відповідний рік: у 2005 та 2006 роках – по 50 грн., у 2007 році – 55 гривень.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що відповідно до положень частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягів існуючих прав і свобод. Крім того, вважав суд, Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) № 1-29/2007 в його мотивувальній частині містить висновок щодо відсутності у Верховної Ради України повноважень включати до законів про держбюджет положення про внесення змін до чинних законів та зупиняти дію окремих законів України і повинно застосовуватись при вирішенні питання пріоритетності законів, якими врегульовано спірні відносини у цій справі. Тому, дійшов висновку суд, відповідач зобов’язаний був здійснювати виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня щорічно у 2004 - 2007 роках виходячи з розмірів, установлених Законом № 3551-ХІІ (3551-12) .

Такий висновок судом першої інстанції зроблено з порушенням норм матеріального права, без належного аналізу законів, які регулювали спірні відносини упродовж 2004 - 2007 років, тому з ним обґрунтовано не погодився суд апеляційної інстанції, скасувавши судове рішення.

Ухвалюючи нове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 щодо виплат за 2006 та 2007 роки, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідачем правомірно здійснено виплату разової грошової допомоги до 5 травня у 2006 роках у розмірах, передбачених законами про держбюджет України на відповідний рік, оскільки зазначені закони не були

визнані неконституційними в період фактичної виплати відповідачем зазначеної грошової допомоги.

Судова колегія погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції. Законами України від 20 грудня 2005 року № 3235-ІV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) (далі – Закон № 3235-ІV (3235-15) ) та від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(далі – Закон № 489-V (489-16) ) учасникам війни, до яких відноситься і позивач, була передбачена виплата щорічної разової допомоги у 2006 і 2007 роках в розмірі відповідно 50 і 55 гривень. Закон № 3235-ІV (3235-15) чи окремі його положення не було визнано в установленому порядку неконституційними.

Положення статті 29 Закону № 489-V визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) № 1-29/2007. Зазначену норму в період, упродовж якого ОСОБА_6 фактично отримала грошову допомогу (частина четверта статті 171 Закону № 3551-ХІІ), не було визнано в установленому законодавством України порядку неконституційним.

Тобто у цьому випадку на період виникнення правовідносин, що є

предметом спору у вказаній справі, існували нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, однак по-різному встановлювали розмір разової

грошової допомоги щорічно до 5 травня ветеранам війни. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи

іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання.

Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії

норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили,

які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у

часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше

не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час розв’язання спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за

принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та Рішення Конституційного Суду України, а також ураховуючи, що нормами законів № 3235-ІV (3235-15) та № 489-V (489-16) фактично змінювалися положення Закону № 3551-ХІІ (3551-12) , пріоритетними в цьому випадку є наведені вище положення законів № 3235-ІV (3235-15) та № 489-V (489-16) .

Касаційне провадження в частині, що не оскаржена, відкрито помилково і підлягає закриттю.

Керуючись статтями 220, 222- 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2008 року

в частині, що оскаржена, – без змін.

Касаційне провадження щодо перегляду постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2008 року в частині задоволення позовних

вимог ОСОБА_6, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, її може бути оскаржено до Верховного Суду України у порядку провадження за винятковими обставинами відповідно до положень статей 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.