Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Шепетівської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області

на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 13.10.2006 р.

у справі № 16/2193-А

за позовом Шепетівської об’єднаної державної податкової інспекції

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль плюс"

про звернення стягнення на активи в сумі 882, 84 грн.

Шепетівська об’єднана державна податкова інспекція (далі по тексту –позивач, Шепетівська ОДПІ) звернулась до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль плюс"(далі по тексту –відповідач, ТОВ "Стиль плюс") про звернення стягнення на активи в сумі 882, 84 грн.

Постановою Господарського суду Хмельницької області від 15.05.2006 р. у справі № 16/2193-А (суддя Магера В.В.) позов задоволено повністю. Звернуто стягнення в сумі 882, 84 грн. податкового боргу на активи Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль плюс"на користь Шепетівської об’єднаної державної податкової інспекції.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 р. (головуючий суддя –Голубєва Г.К., судді –Майор Г.І., Щепанська Г.А.) постанову Господарського суду Хмельницької області від 15.05.06 року у справі 16/2193-А змінено, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково. Звернути стягнення в сумі 412, 67 грн. (чотириста дванадцять грн. 67 коп.) податкового боргу на активи Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль плюс"(смт. Гриців Шепетівського району Хмельницької області, вул. Фрунзе, 52, код 21342957) на користь Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції (м. Шепетівка Хмельницької області, вул. Островського, 4, р/р 614101000035-11 в Шепетівському відділенні державного казначейства, код 23561207). В решті позову відмовити.".

Шепетівська об’єднана державна податкова інспекція, не погоджуючись з постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 р. у справі 16/2193-А, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду Хмельницької області від 15.05.06р. у справі № 16/2193-А.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Шепетівської ОДПІ підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до довідки Шепетівської ОДПІ від 19.04.2006 року № 655 станом на 19.04.2006 року у відповідача склалась податкова заборгованість перед бюджетом в сумі 882, 84 грн. Зокрема, по податку на прибуток підприємств - 101,13 грн. недоїмки та 10,44 грн. пені; по прибутковому податку з робітників і службовців - 49,00 грн. пені; по земельному податку - 651,13 грн. недоїмки та 24,23 грн. пені, по комунальному податку - 46,91 грн. недоїмки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, узгодження податкових зобов'язань відповідача підтверджено податковим розрахунком комунального податку, картками особового рахунку по прибутковому податку з робітників та службовців, картками особового рахунку по комунальному податку, картками особового рахунку по податку на прибуток приватних підприємств.

У відповідності до пп. 6.2 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"відповідачу було вручено податкові вимоги № 1/20 від 27.05.2004 року, № 2/35 від 06.07.2004 року та податкові повідомлення-рішення № 0022271500/0 від 04.05.2005 року, № 0026161500/0 від 01.11.2005 року та № 0026151500/0 від 01.11.2005 року.

09.08.2004 року заступником начальника Шепетівської ОДПІ було прийнято рішення № 9 "Про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів".

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування"відповідач зобов'язаний своєчасно сплачувати податки та збори.

Відповідно до п. 16.1.1 та 16.3.1 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня; нарахування пені закінчується у день прийняття банком, обслуговуючим платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. У разі часткової сплати суми податкового боргу нарахування пені зупиняється на таку сплачену частку.

При цьому, згідно п. 2.3.1 ст. 2 та 1.6. ст. 1 зазначеного Закону та ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"позивачу надано право здійснювати заходи з примусового стягнення податкового боргу, тобто проводити звернення стягнення на активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу.

Згідно п. 3.1.1 ст. 3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкових зобов'язань виключно за рішенням суду (господарського суду).

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, що позовні вимоги про стягнення податкового боргу по податку на прибуток підприємств в розмірі 101,13 грн. (недоїмки) та 10,44 грн. (пені); по прибутковому податку з робітників і службовців в розмірі 49,00 грн. (пені); по комунальному податку в розмірі 46,91 грн. (недоїмки) за рахунок активів відповідача є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, відповідають чинному законодавству та підлягають задоволенню.

Щодо висновків судів в частині стягнення податкового боргу по сплаті земельного податку, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодитися не може виходячи з наступного.

Припис підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"кореспондує положенню підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього Закону, яке, у свою чергу, містить посилання на граничний строк підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 зазначеного Закону, а цей підпункт установлює, що для його цілей під терміном "базовий податковий період"слід розуміти податковий період, визначений відповідним законом з питань оподаткування.

Наведена правова конструкція робила регулювання зрозумілим і таким, яке дає підстави для висновку, що Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) встановлює строки сплати земельного податку шляхом відсилання до норм іншого закону.

Частиною 1 статті 25 Закону № 2535-XII "Про плату за землю"передбачено, що за прострочення встановлених строків сплати земельного податку справляється пеня в розмірах, визначених законом. Таким законом є Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , у преамбулі якого зазначено, що він є спеціальним законом з питань оподаткування; встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних і фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності; визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Таким чином, усі судові рішення у справі є необґрунтованими та передчасними. Суди допустили помилкове тлумачення застосованих законів, неповно встановили фактичні обставини і не дослідили доводи сторін, зокрема стосовно строків застосування санкцій до господарюючого суб’єкта, стосовно підстав розрахунку податку на землю та періоду оподаткування.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; суд зобов'язаний запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неповного з’ясування обставин у даній справі та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи наведене, постанова Господарського суду Хмельницької області від 15.05.2006 р. та постанова Житомирського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 р. у справі № 16/2193-А підлягають скасуванню, а касаційна скарга Шепетівської ОДПІ –задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Шепетівської об’єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Хмельницької області від 15.05.2006 р. та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 р. у справі № 16/2193-А скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.