К-5526/08-С Про скасування податкового повідомлення-рішення (ПДВ) - 01.06.2010 Прийняття

У вересні 2006 року 70 Управління начальника робіт Міністерства оборони України (далі –позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі –ДПІ, відповідач) від 14 серпня 2006 року № 0000007935/1511 про застосування штрафних санкцій в розмірі 30270,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення положень підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(далі – Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ) кошти, перераховані позивачем на підставі платіжних доручень по сплаті податку на додану вартість за поточними узгодженими зобов’язаннями, відніс на погашення податкового боргу за минулі періоди, за які відповідачем теж нараховані штрафні санкції, які також оскаржуються позивачем у судовому порядку.

Крім того, позивач зазначив, що згідно підпункту 7.3.5 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"датою виникнення податкових зобов’язань у разі поставки товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому виді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов’язаннями перед таким бюджетом. Внаслідок того, що військова галузь недофінансовувалась через недостатність коштів у бюджеті, позивач отримував відповідні кошти із запізненням.

Постановою Господарського суду м. Києва від 22 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2008 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій вмотивовані тим, що позивач несвоєчасно погасив суми узгоджених податкових зобов’язань з податку на додану вартість, визначених у податкових деклараціях з податку на додану вартість за грудень 2005 року, січень, лютий 2006 року, а тому застосування до нього податковим органом штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ є правомірним.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постановлені у справі судові рішення, з мотивів порушення судами норм матеріального права, позовні вимоги задовольнити.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що відповідачем було проведено перевірку дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання позивачем платіжних доручень до установ банку за період з 31 січня 2006 року по 22 червня 2006 року, результати якої оформлені актом № 472/11 від 10 серпня 2006 року.

В ході перевірки виявлено порушення позивачем строків сплати узгоджених сум податкових зобов’язань з податку на додану вартість за грудень 2005 року, січень, лютий 2006 року.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2006 року № 0000007935/1511, яким позивачу нараховано штрафні санкції в розмірі 30270,60 грн. за несвоєчасну сплату суми узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану вартість.

Як встановлено судами, позивачем до податкового органу було подано податкові декларації з податку на додану вартість за грудень 2005 року, січень, лютий 2006 року із зазначенням в них відповідних сум податкових зобов’язань.

На підставі платіжних доручень про сплату податку на додану вартість, наданих позивачем до матеріалів справи, судами встановлено, що фактична сплата податкових зобов’язань з податку на додану вартість за грудень 2005 року здійснена позивачем 30 січня 2006 року, 06 лютого 2006 року, 30 березня 2006 року, за січень 2006 року –30 березня 2006 року, за лютий 2006 року –30 березня 2006 року.

Однак, граничним терміном сплати відповідно до законодавства за грудень 2005 року є 31 січня 2006 року, січень 2006 року –02 березня 2006 року, лютий 2006 року –31 березня 2006 року.

При цьому, встановлено, що частина сплаченої суми податку на додану вартість була зарахована відповідачем в рахунок погашення несплаченої суми податкового боргу позивача, що утворився за попередні періоди.

В обґрунтування правомірності здійсненого нарахування суми штрафних санкцій, відповідач послався на положення пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181-ІІІ, відповідно до яких кошти, перераховані позивачем платіжними дорученнями № 111 від 30 січня 2006 року, № 148 від 06 лютого 2006 року, № 406 від 30 березня 2006 року, № 407 від 30 березня 2006 року на погашення поточних податкових зобов’язань, були цілком правомірно, на його думку, віднесені ним на погашення податкового боргу минулих періодів позивача.

Судами визнано такі дії податкового органу правомірними з огляду на положення пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181-ІІІ та облікові дані платника податків (позивача), згідно яких на дату здійснення поточних проплат за ним рахувалась сума податкового боргу з податку на додану вартість, несплачена за попередні періоди.

Проте, з наведеним висновком судів погодитись не можна, оскільки у податкового органу відсутнє право самостійно змінювати призначення платежу, визначене платником податків при його сплаті, зокрема, з метою погашення податкового боргу. Тобто, змінивши напрямок платежу, який було зазначено позивачем в платіжних дорученнях, відповідач діяв з перевищенням повноважень, наданих йому чинним законодавством, що виключало можливість застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, передбачених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В судових рішеннях зазначено про те, що частина сплаченої суми податку на додану вартість була зарахована відповідачем в рахунок погашення несплаченої суми податкового боргу позивача, але не вказано, в якому саме розмірі.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу 70 Управління начальника робіт Міністерства оборони України задовольнити частково.

Скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 22 березня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2008 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.