9/774ад(12/419) Про скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток - 02.02.2010 Прийняття

Відкрите акціонерне товариство енергопостачальна компанія "Чернігівобленерго" (далі - позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002852320/2/8874 від 15.08.2006, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток у сумі 46 370,00 грн., в т.ч. 36 200,00 грн. основного платежу та 10 170,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою господарського суду Чернігівської області від 17.10.2006 у справі №3/266а, в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2007 скасовано постанову господарського суду м. Києва від 17.10.2006 у справі №3/266а та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові № 0002852320/2/8874 від 15.08.2006.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду другої інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду від 23.01.2007

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що державною податковою інспекцією у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001292320/2/8874 від 15.08.2006, яким згідно з пп. "б" пп.4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та п.3.1 ст.3, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.5.2 п.5.5 ст.5, п.7.20 ст.7, п.18.3 ст. 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток у сумі 46 370,00 грн., в т.ч. 36 200,00 грн. основного платежу та 10 170,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі:

- акту ДПІ у м. Чернігові № 106/23/22815333 від 30.03.2006 "Про результати планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритим акціонерним товариством Енергопостачальна компанія "Чернігівобленерго", код 22815333, з податку на прибуток за період з 01.04.2005 по 31.12.2005, з податку на додану вартість за період з 01.06.2005 по 31.12.2005, з інших податків і зборів (обов'язкових платежів) за період з 01.07.2004 по 31.12.2005, дотримання порядку ведення операцій з готівкою з 01.04.2004 по 31.12.2005, дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.01.2003 по 31.12.2005" (надалі - акт перевірки від 30.03.2006 (в матеріалах справи);

- акту ДПІ у м. Чернігові № 553/23/22815333 від 27.07.2006 "Про результати позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового законодавства Відкритим акціонерним товариством Енергопостачальна компанія "Чернігівобленерго" (код 22815333) в зв'язку з прийняттям рішення ДПА в Чернігівській області про призначення додаткової перевірки з податку на прибуток за період з 01.04.2005 по 31.12.2005, з податку на додану вартість за період з 01.06.2005 по 31.12.2005 з питання пільгової реалізації електроенергії" (в матеріалах справи);

- рішення про результати розгляду скарги ДПА в Чернігівській області №1235/10/25-020 від 02.08.2006 (в матеріалах справи).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно акту перевірки від 30.03.2006, підприємством в порушення пп.5.5.2 п.5.5 ст.5 та п.18.3 ст. 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" за період з 01.04.2005 по 31.12.2005 завищено суму валових витрат на 145 026,32 грн.

Висновок про завищення позивачем валових витрат зроблений відповідачем у зв'язку з тим, що, на його думку, отримання позивачем позики від нерезидента є операцією з отримання послуги, а сума нарахованих відсотків - це вартість отриманих послуг, у зв'язку з чим до складу валових витрат згідно з п. 18.3 ст. 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" відносяться витрати в розмірі, що становить 85% від вартості цих послуг.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та компанією "КІТLЕХ СОММЕRСІАL LТD" (Республіка Кіпр) укладено договір позики № 17 від 27.04.2004, відповідно до якого компанія "КІТLЕХ СОММЕRСІАL LТD" надає ВАТ ЕК "Чернігівобленерго" позику в сумі 201 330 000,00 руб. РФ строком на 3 роки на поповнення обігових коштів.

Згідно з п.3.1 Договору, позичальник повинен повністю повернути позику одним траншем.

Пунктом 3.5 вказаного Договору передбачена плата за користування позикою, що становить 18 % річних.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено законом або договором. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором, (ст. 1049 ЦК України)

Таким чином, у відповідності до норм Цивільного кодексу України (435-15) (чинного на момент укладення та виконання укладеного позивачем договору), предметом договору позики є грошові кошти, які передаються позикодавцем позичальнику у власність. При цьому позикодавець має право на отримання процентів від суми позики, а позикодавець зобов'язаний повернути таку ж суму грошей у строк та в порядку, визначеному договором.

Таким чином, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що між позивачем та компанією "КІТLЕХ СОММЕRСІАL LТD" укладено саме договір позики, який відповідає нормам ЦК України (435-15) щодо цього виду договорів та обґрунтовано зауважено, що договір позики та договір про надання послуг - це різні види угод.

Також судом другої інстанції вірно встановлено, що отримані позивачем за договором позики № 17 від 27.04.2004р. кошті є фінансовим кредитом, оскільки у відповідності до пп.1.11.1 п.1.11 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком - резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.

В силу пункту 1.10 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", проценти - це доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів, зокрема, включаються платежі за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду з приводу того, що платіж у розмірі 18% за договором № 17 від 27.04.2004 є платежем за використання коштів, стриманих у кредит, та відповідає визначенню процентів, передбаченому п.1.10 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки пунктом 3.5 укладеного позивачем договору позики передбачено, що плата за користування позикою встановлюється в розмірі 18%.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що судом другої інстанції вірно вказано на помилкове посилання суду першої інстанції на Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , оскільки у відповідності до ст. 2 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", цей закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг. Учасники ринків фінансових послуг - юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг (п.п.7 п. 1 ст. 1 Закону).

Статтею 5 названого Закону встановлено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності.

Підпунктом 1.1 п.1 ст.1 названого Закону передбачено, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом.

До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Оскільки перевірками відповідача не встановлено той факт, що компанія "КІТLЕХ СОММЕRСІАL LТD" є учасником ринку фінансових послуг та в порядку, встановленому законом, внесена до відповідного реєстру фінансових установ, що здійснюють діяльність з надання фінансових послуг на території України, норми цього Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) не можуть бути застосовані до даних правовідносин.

У відповідності до п.5.5.1 п.5.5. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою чи нарахуванням процентів по боргових зобов'язаннях (в тому числі по будь-яких кредитах, депозитах) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п.1.2 укладеного позивачем договору позики, позика призначається для поповнення обігових коштів позичальника, тобто, для здійснення господарської діяльності позивача.

Таким чином, проценти по договору позики, укладеному ВАТ ЕК "Чернігівобленерго" з компанією "КІТLЕХ СОММЕRСІАL LТD", правомірно включені позивачем до валових витрат в повній сумі, і у відповідача не було підстав для донарахування позивачу податкового зобов'язання по податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства.

Посилання відповідача на обмеження, встановлені п.18.3 ст. 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", судова колегія вважає безпідставними, оскільки вказаним пунктом передбачено спеціальні правила включення до складу валових витрат платників податку на здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус. Оскільки договором позики не передбачено здійснення оплати товарів (робіт, послуг), то відсутні й підстави для застосування п.18.3 ст. 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2007 у справі № 3/266а слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державна податкова інспекція у м. Чернігові залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2007 у справі № 3/266а –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.