Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.І.

суддів Білуги С.В.

Гаманка О.І.

Загороднього А.Ф.

Заїки М.М.

при секретарі Шевченко Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 12.07.2006 та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 19.10.2006 у справі за позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги учаснику бойових дій, -

У червні 2006 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги учаснику бойових дій.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 12.07.2006, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 19.10.2006, було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області на користь ОСОБА_4 заборгованість з щорічної одноразової грошової допомоги до 05 травня за 2005 рік у сумі 1410 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до вимог статті 17 вищевказаного Закону фінансування витрат, пов’язаних з введенням в дію цього Закону (3551-12) , здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Статтею 34 Закону України "Про Державний бюджет на 2005 рік"встановлено, що у 2005 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 250 гривень.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги за 2003-2004 роки, оскільки позивачем пропущений річний строк звернення до суду. Водночас суд першої інстанції, постановлюючи дане рішення, допустив порушення норм матеріального права, зобов’язавши відповідача виплатити щорічну разову допомогу за 2005 рік, так як посилання на Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №20-рп (v020p710-04) відносно неконституційності положень законів України про Державний бюджет на 2004 щодо встановлення розміру щорічної допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту' (3551-12) є помилковим, оскільки це рішення стосується відносин, які діяли у 2004 році.

На час виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2005 році відповідач діяв відповідно до діючого законодавства, і не було законних підстав для задоволення позову ОСОБА_4

Така помилка суду першої інстанції не була виправлена і судом апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Оскільки обставини справи встановлено повно і правильно, але тільки в частині помилково застосовано матеріальний закон, то відповідно до пункту 4 статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а судове рішення суду першої інстанції –зміні.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Луганської області від 19.10.2006 у справі за позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги учаснику бойових дій скасувати.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 12.07.2006 у справі за позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги учаснику бойових дій змінити.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги учаснику бойових дій за 2005 рік відмовити. В решті постанову залишити без змін.

постанова оскарженню не підлягає.