колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Головчук С.В., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області про стягнення недоплаченої суми одноразової компенсації за касаційною скаргою Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області на постанову Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 19 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2008 року,

В травні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та з 10 вересня 2007 року визнаний інвалідом ІІ групи (до того він був інвалідом ІІІ групи), тому відповідно до положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"має право на отримання різниці між компенсаціями, встановленими для інвалідів ІІ та ІІІ групи (15 мінімальних заробітних плат). Проте відповідач 24 жовтня 2007 року виплатив різницю між компенсаціями в розмірі 94,80 грн. Просив стягнути з Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області недоплачену суму різниці між компенсаціями, встановленими для інвалідів ІІ та ІІІ групи, у розмірі 6805,20 грн.

Постановою Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 19 червня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 недоплачену суму різниці між одноразовими компенсаціями відповідно до вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"в розмірі 6505,20 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2008 року апеляційну скаргу Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області залишено без задоволення, а постанову Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 19 червня 2008 року –без змін.

Вказуючи на допущені, на думку Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та з 1997 року визнаний інвалідом ІІІ групи, а з 10 вересня 2007 року визнаний інвалідом ІІ групи. На підставі статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"має право на отримання на отримання різниці між компенсаціями, встановленими для інвалідів ІІ та ІІІ групи (15 мінімальних заробітних плат). Калінінське управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області 24 жовтня 2007 року виплатило різницю між компенсаціями в розмірі 94,80 грн., установленому постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) .

Відповідно до положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 28 лютого 1991 року № 796-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, виплачується інвалідам II групи в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, інвалідам III групи - 30 мінімальних заробітних плат. У разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях.

Вказаною статтею Закону (796-12) визначено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Статтею 62 вказаного Закону визначено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) було установлено учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, розмір одноразової компенсації, зокрема, інвалідам II групи –284,40 грн. та інвалідам ІІІ групи – 189,60 грн., який не відповідав розміру, встановленому Законом № 796-XII (796-12) .

Відповідно до вимог статті 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Вихідним критерієм обрахунку спірної суми різниці між компенсаціями відповідно до положень статті 48 вказаного Закону виступає мінімальна заробітна плата, розмір якої встановлювався статтею 76 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", відповідно до якої з 1 липня 2007 року розмір мінімальної заробітної плати становив 440 грн. на місяць.

Пунктом 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"дію абзаців 2 – 7 частини 1, частини 3, абзаців 2 –7 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"зупинено на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) №6-р/2007 положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Враховуючи приведені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про неправомірність виплати позивачу різниці між компенсаціями, встановленими для інвалідів ІІ та ІІІ групи, у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) та про наявність законних підстав для виплати позивачу зазначених коштів на у розмірі, визначеному статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області залишити без задоволення, а постанову Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 19 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2008 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.