Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ в м. Керчі АРК на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.11.2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2009 року по справі № 2-19/2430-2008А за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі"до ДПІ в м. Керчі АРК про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія:

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.11.2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2009 року, позовні вимоги Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі"до ДПІ в м. Керчі АРК про скасування податкового повідомлення-рішення –задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 13.10.2009 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.01.2010 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційної скарзі ДПІ в м. Керчі АРК просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, у задоволені позивних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення –без змін з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, податковим органом здійснено невиїзну документальну перевірку з питань своєчасності сплати податку власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі", за результатами якої складено акт №1403/17-2/19195199 від 27.08.2007 року та винесено податкове повідомлення-рішення №0044521702/3 від 18.02.2008 року, якими позивачу визначено суму штрафних санкції в розмірі 3 641,98 грн. за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання.

Зокрема, в зазначеному акті податковий орган посилається на порушення позивачем ст. 5 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів".

За наслідками апеляційного оскарження, скарга позивача була задоволена частково в сумі 1 393,31 грн. в інший частині залишена без змін.

Також, судами було встановлено, що позивачем, відповідно до розрахунку сум податку з власників транспортних засобів і інших самохідних машин та механізмів від 25.02.2005 р., було задекларовано узгоджену суму податкового зобов’язання в 2005 р. на загальну суму 13 123,00 грн. Але уточненим розрахунком, який надійшов до податкового органу 18.05.2005 р., підприємство узгодило сплату податку за 2-4 квартал 2005 р. в сумі 4 849,44 щоквартально, отже загальна сума податку з урахуванням уточненого розрахунку складає 17 829,00 грн.

Крім цього, матеріали справа свідчать, що підприємством згідно з платіжних доручень №360 від 16.03.2005 р. на суму 3 000,00 грн., №537 від 24.03.2005 р. на суму 5 000,00 грн., №617 від 11.04.2005 р. на суму 5 000,00 грн. та №1162 від 07.10.2005 р. на суму 1086,00 грн. сплачено узгоджене податкове зобов’язання у сумі 14 086,00 грн. В зазначених платіжних дорученнях позивачем вказано напрямок платежу.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пункт 5.1 статті 5 вказаного Закону передбачає, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів"податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується юридичними особами - щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

Згідно з пп.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком судів щодо своєчасності сплати позивачем податкового зобов’язання з податку власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за 2005 рік.

В касаційній скарзі відповідач посилається на те, що суди не взяли до уваги, що у разі якщо платник податків має податковий борг перед бюджетами або державними цільовими фондами, погашення такого боргу проходить у порядку черговості його виникнення, а у випадку одночасного його виникнення –у рівної пропорції (відповідно до пп.7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами") тому у податкової інспекції були всі законні підстави сплачені позивачем податкові зобов’язання з податку власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 14 086,00 грн. зарахувати на погашення іншого податкового боргу позивача, а не тих податкових зобов’язань, що визначені у платіжних дорученнях.

Зазначені доводи податкової інспекції не можуть бути прийняті до уваги враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України "Про Національний банк України"від 20 травня 1999 року № 679-ХІУ із змінами та доповненнями Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 3111%91161, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції, при цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції (z0377-04) реквізит "Призначення платежу"платіжного доручення заповнюється платником так. Щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів утримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Отже, з наведених положень вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов’язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов’язань або податкового боргу, визначених платником податків.

За таких обставин, суди попередніх інстанції дійшли вірного та обґрунтованого висновку щодо відсутності у податкового органу повноважень змінювати призначення платежу, визначеного платником податку, а отже є неправомірним самостійне зарахування відповідачем з посиланням на положення п.7.7. ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов’язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету.

Частина 1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 211, 220, 220-1, 224, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ДПІ в м. Керчі АРК області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.11.2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2009 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.