Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Кравченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

на постанову Господарського суду Харківської області від 27.11.2006 р.

та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 р.

у справі № АС-13/377-06

за позовом Харківського державного авіаційного виробничого підприємства

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про визнання недійсним рішення, -

Постановою Господарського суду Харківської області від 27.11.2006 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 р., позов задоволено. Визнано відсутність компетенції (повноважень) СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на застосування штрафних санкцій, передбачених п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Скасовано рішення № 0000460815/0 від 14.07.2006 р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1291553,08 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Харківського державного авіаційного підприємства 3,40 грн. судового збору.

СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією судів щодо відсутності у державної податкової інспекції права здійснювати контроль за дотриманням резидентами встановлених законодавством строків розрахунків за експортними, імпортними операціями, права на застосування до суб’єктів господарювання штрафних санкцій за порушення таких строків та щодо відсутності компетенції (повноважень) на застосування штрафних санкцій, передбачених п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контрою"від 19.02.1993 р. № 15-93 з огляду на такі положення законодавства.

Відповідно до п. 4 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"(пункт 4 статті 10 у редакції Закону України від 12.01.2005 р. № 2322-IV (2322-15) ) державні податкові інспекції здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій.

Пункт 11 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"(пункт 11 статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-IV (2505-15) надає органам державної податкової служби право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.

Відповідно до частини 5 ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Пунктом 3 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрі України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"від 19.02.1993 р. № 15-93 на державну податкову інспекцію України покладено функцію фінансового контролю за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

Відповідно до п. 3.1. ст. 3 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. № 49 (z0209-00) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2000р. за № 209/4430 (z0209-00) , санкції, передбачені статтею 2 Указу Президента України від 27 червня 1999 року № 734/99 "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства", пунктом 2 статті 16 Декрету, застосовуються Національним банком до банків, інших фінансових установ та національного оператора поштового зв’язку, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України.

Таким чином, з п. 3.1. ст. 3 Положення про валютний контроль випливає, що Національний Банк України вправі застосувати штрафні санкції виключно до банків, інших фінансових установ та національного оператора поштового зв’язку, в той час як органи державної податкової служби –до інших резидентів і нерезидентів України, у зв’язку із чим у судів попередніх інстанцій були відсутні правові підстави визначати відсутність компетенції СДПІ на застосування штрафних санкцій, передбачених п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контрою"від 19.02.1993 р. №15-93.

Не можна визнати обґрунтованим висновок судів про неправомірність застосування до позивача штрафних санкцій за порушення Харківським державним авіаційним виробничим підприємством термінів, передбачених ст. 1 та ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"за контрактом № 141/3/1011-140-74-1 від 03.12.1995 р.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що контракт № 141/3/1011-140-74-1 від 03.12.1995 р. не містить даних про те, що позивач є його учасником та про те, що кошти за виконані роботи та відвантажену продукцію повинні надходити від нерезидента до позивача, оскільки отримувачем таких коштів є ОСОБА_1, достеменно не встановили, хто є учасниками даного контракту (замовником та виконавцем), умови проведення оплати, і яким чином цей контракт стосувався Харківського державного авіаційного виробничого підприємства, адже у статті 6 зазначено, що HESA згідно зі статтею 48, п. С документа ICC, та UCP 500 погодилась здійснити усе можливе для виконання вказаного акредитиву трансфертним тільки для Харківського державного авіаційного виробничого підприємства.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Отже, пеня підлягала стягненню саме за порушення термінів, передбачених статтями 1 і 2 вказаного Закону, а саме: за ненадходження виручки резидента у іноземній валюті на його валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності, та за здійснення поставки товару нерезидентом з перевищенням 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу за відсутності відповідної ліцензії Національного Банку України.

Суди не встановили терміни виплати заборгованостей, зазначені в усіх виявлених податковим органом у ході перевірки контрактах. З огляду на законодавчо визначені факти, з якими пов’язується початок перебігу 90-денного терміну зарахування валютної виручки на валютний рахунок резидента та поставки товару нерезидентом не встановили Суд касаційної інстанції також не може беззаперечно погодитися з висновками судів про те, що поставки, здійснені у рамках низки встановлених судами імпортних контрактів, є частиною виконання інвестиційного проекту, на які поширюються спеціальні терміни розрахунків, передбачені ст. 7 Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка", "Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона", "Інститут монокристалів"від 16.07.1999 р. № 991-XIV. Такого висновку суди попередніх інстанцій дійшли виходячи з того, що у свідоцтві про реєстрацію Інвестиційного проекту № 100 від 21.11.2002 р. вказана назва Інвестиційного проекту "Організація виробництва і випуску першої партії літаків моделей АН-140, АН-74ТК-300, АН-74ТК-300 (П)", але, податкова інспекція наголошує на тому, що перелічені моделі літаків виробляються не тільки в рамках цього інвестиційного проекту, у зв’язку із чим суди мають дослідити дану обставину і визначити ті контракти, на які поширюються строки розрахунків, передбачені ст. 7 вказаного Закону.

До того ж, після встановлення термінів, протягом яких Закон (991-14) дозволяв здійснити зарахування валютної виручки на валютні рахунки резидента та поставити йому товар без отримання відповідної ліцензії Національного Банку України, суди мають перевірити дотримання податковим органом визначених ст. 250 Господарського кодексу України строків застосування адміністративно-господарських санкцій при нарахуванні позивачеві пені за можливе порушення 90-денного терміну зарахування валютної виручки на валютні рахунки за експортними операціями та поставки товару за імпортними операціями, зокрема встановити тривалість правопорушення і обґрунтованість нарахування пені за кожний день прострочення зарахування валютної виручки на валютні рахунки та здійснення поставки у визначеному ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"розмірі.

Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на викладене, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Харківської області від 27.11.2006 р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.