Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Мойсюка М.І.,

Сороки М.О., Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Управління праці та соціального захисту населення Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області, Кабінету Міністрів України про стягнення грошової допомоги,

У квітні 2008 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулись до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог вказували на те, що вони є учасниками бойових дій, а тому відповідно до ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"(далі – Закон від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) ) щорічно до 5 травня мають право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Однак відповідач у 2007 році виплатив грошову допомогу в розмірі, нижчому, ніж встановлено законом, а саме в сумі 280 грн.

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватись лише Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , позивачі просили визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області та зобов’язати відповідача здійснити їм перерахування допомоги і забезпечити їх виплату відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 квітня 2008 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області з 09.07.2007 року щодо донарахування та виплати позивачам ОСОБА_6, ОСОБА_7 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік; зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області здійснити нарахування та виплату з 09.07.2007 року позивачам щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік; визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України з 09.07.2007 року щодо забезпечення проведення виплат позивачам щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", які визнані неконституційними та зобов’язати забезпечити виплату позивачам разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2009 року це судове рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким позови задоволено частково.

Визнано неправомірною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області щодо ненарахування позивачам ОСОБА_6, ОСОБА_7 щорічної разової грошової допомоги відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2007 рік

Зобов’язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачм щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"за 2007 рік в розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області просить скасувати вказане судове рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись при цьому на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи видно, що судом апеляційної інстанції повно і всебічно встановлено обставини, які мають значення у справі, проте неправильно застосовано норми матеріального права та порушив вимоги процесуального закону, що призвело до ухвалення судового рішення, яке не відповідає вимогам закону.

Як було встановлено апеляційним судом, позивачі є учасниками бойових дій.

Частиною 5 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що учасникам бойових дій виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

При цьому відповідач виплатив позивачм зазначену допомогу за 2007 рік відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) у розмірі 280 грн.

Задовольняючи позовні вимоги щодо виплати позивачам недоплаченої грошової допомоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у відповідача були наявні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Проте з таким висновком погодитись неможливо, оскільки він не відповідає нормам матеріального права з огляду на наступне.

Як вже зазначалось, статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що учасникам бойових дій виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року (489-16) учасникам бойових дій була передбачена виплата щорічної разової грошової допомоги у 2007 році в розмірі 280 грн. і зупинена дія частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 вищенаведеного Закону України.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня.

Враховуючи, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Тобто за 2007 рік позивачу була проведена виплата щорічної допомоги до 5 травня, відповідно до закону, який діяв на час призначення та виплати вищезазначеної щорічної разової допомоги, і тому висновок апеляційного про задоволення позовних вимог за вказаний період був помилковим.

При цьому, посилання суду на пункт 1 рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі № 1-29/2007, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі і положення п. 13 ст. 71, якою зупинено на 2007 рік дію частини 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги, колегія суддів вважає помилковим, оскільки зазначене рішення було прийнято після проведення виплати цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня 2007 року) відповідач діяв відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції при розгляді справи дійшов помилкового висновку, про те, що у 2007 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 05 травня здійснювалась відповідачем із порушенням спеціального законодавства, оскільки правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) були відсутні.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що у суду апеляційної інстанції не було законних підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені правильно і повно, але при цьому суди допустилися порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішень суд допустив порушення норм матеріального права, які призвели до постановлення незаконного судового рішення, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, то оскаржене судове рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 229, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2009 року скасувати.

У задоволенні позовів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 до Управління праці та соціального захисту населення Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області, Кабінету Міністрів України про стягнення грошової допомоги –відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.