Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.І.,

суддів Білуги С.В.,

Гаманка О.І.,

Заїки М.М.,

Загороднього А.Ф.,

при секретарі Козаченку О.М., за участю представника Державної судової адміністрації України Катаєва К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 12.02.2007 та постанову апеляційного суду Житомирської області від 11.05.2007 у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області, Головного управління Державного казначейства України про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб,

У жовтні 2006 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області, Головного управління Державного казначейства України про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб. Свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що працюючи суддями Володарськ-Волинського районного суду Житомирської області, вони не отримували компенсацій суми податку з доходів фізичних осіб за період роботи з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2005 року.

Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 12.02.2007 позовні вимоги позивачів задоволено.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 11.05.2007 рішення суду першої інстанції змінено та зменшено суму стягнутої компенсації на користь ОСОБА_5 - з 7465,62 грн. до 2671,13 грн., ОСОБА_6 –з 6606,72 грн. до 2414,68 грн., ОСОБА_7 –з 6764,8 грн. до 2364,32 грн. В решті постанову суду залишено без змін.

У касаційній скарзі представник Державної судової адміністрації України просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції, відмовивши позивачам у задоволенні їх позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивачам, під час їх роботи суддями Володарськ-Волинського районного суду Житомирської області, протягом 2004-2005 років з нарахованої заробітної плати утримано податок з доходів фізичних осіб.

Задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів"від 10.07.1995 № 584/95 (584/95) позивачі звільненні від сплати прибуткового податку, така пільга не може бути скасована без належної компенсації та не залежить від повноти бюджетного фінансуванням.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи суми стягнутих компенсаційних виплат на користь позивачів, виходив з того, що позов підлягає задоволенню тільки в частині щодо стягнення компенсації за 2004 рік. Що ж стосується таких виплат за 2005 рік, то на цей рік вони не передбачалися розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про деякі питання оплати праці суддів" (22-2004-р) від 20.01.2004 № 22-р, а тому не можуть бути стягнуті на користь позивачів.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погодитися не можна з таких підстав.

Питання матеріального забезпечення суддів врегульовані статтею 44 Закону України "Про статус суддів"від 15.12.1995 № 2862-ХІІ. Зазначена норма не містить положень про звільнення суддів від сплати прибуткового податку. Проте, таке право було запроваджено Указом Президента України від 10.07.2004 № 584, в абзаці четвертому статті 1 якого встановлено, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи. Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб"від 22.05.2003 № 889-ІV (889-15) для суддів не передбачено звільнення від сплати прибуткового податку. З введенням в дію цього Закону абзац 4 статті 1 Указу Президента України від 10.07.2004 № 584 втратив чинність (перелік указів Президента України, що втрачають чинність з 01.01.2004, затверджений Указом Президента України від 25.12.2003 № 1497 (1497/2003) ).

Водночас, Кабінетом Міністрів України ухвалено розпорядження "Про деякі питання оплати праці суддів" (22-2004-р) від 20.01.2004 № 22-р, абзацами 1, 2 пункту 1 якого дозволено головам судів загальної юрисдикції здійснювати компенсаційні виплати суддям у розмірі 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць, після сплати податку на доходи фізичних осіб, буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за четвертий квартал 2003 року. При цьому, компенсаційна виплата не повинна перевищувати втрати частини заробітку судді, пов’язаної із справлянням податку на доходи фізичних осіб, а відповідно до пункту 2 вищезазначеного розпорядження така виплата здійснюється у межах видатків на оплату праці, передбачених у Держаному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.

Судові рішення не містять відомостей про те, що вживалися будь-які заходи щодо нарахування компенсаційних виплат суддям.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанції не врахували і не надали належної правової оцінки тому факту, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 № 22-р (22-2004-р) , яке діяло лише протягом 2004 року, передбачено здійснення компенсаційних виплат у межах видатків на оплату праці, передбачених у Держаному бюджеті на 2004 рік на утримання органів судової влади, та не встановили наявності відповідних видатків у Державному бюджеті України на 2004 рік.

Водночас, суди помилково розглянули в одній справі позовні вимоги ОСОБА_5 та інших осіб, оскільки позовна заява має подаватися до суду кожним із позивачів окремо.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Вказані порушення норм процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови Корольовського районного суду м. Житомира від 12.02.2007 та постанови апеляційного суду Житомирської області від 11.05.2007 і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити частково.

Постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 12.02.2007 та постанову апеляційного суду Житомирської області від 11.05.2007 у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області, Головного управління Державного казначейства України про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.