Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Маринчак Н.Є.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Кунда Д.І.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2008 року

по справі № 5/611-13/96А (22а-255/08)

за позовом Дочірнього підприємства "Електротехізоляція" міжнародної компанії "Віолі Комершел Інк"

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

У березні 2007 року Дочірнє підприємство "Електротехізоляція" міжнародної компанії "Віолі Комершел Інк" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000212321/0 від 20.01.2007 року про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на загальну суму 230 055,57 грн.

Постановою Господарського суду Львівської області від 25.06.2007 року в позові відмовлено з огляду на те, що за договором комісії, укладеним між ДП "Електротехізоляція" та ТОВ "Львівська ізоляторна компанія", кошти, які поступили транзитом на розрахунковий рахунок позивача як комісіонера, не являлися його власністю, а належали обов’язковому перерахуванню комітенту –ТОВ "Львівська ізоляторна компанія" і тому не могли включатися до суми з бюджетного відшкодування ПДВ, а відтак позивачем порушено вимоги чинного податкового законодавства.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2008 року у даній справі скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог; визнано недійсним спірне податкове повідомлення-рішення з мотивів безпідставності його прийняття.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційного адміністративного суду відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, вважаючи незаконним, та залишити в силі постанову Господарського суду Львівської області, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.04.2005р. ДП "Електротехізоляція" уклало договір комісії з ТОВ "Львівська ізоляторна компанія", згідно якого ізоляторна компанія (комітент) доручає, а позивач (комісіонер) зобов’язується від свого імені за рахунок іншої сторони угоди здійснювати продаж належних комітенту товарів в межах території України.

При цьому комісіонер здійснює розрахунки з покупцями через свій розрахунковий рахунок, а всю виручку від продажу товарів перераховує комітенту.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 4.7 ст. 4 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97- ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97- ВР (168/97-ВР) ) у випадках, коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих в межах договору комісії, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена в порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов’язань комісіонера вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, або дата відвантаження товарів.

Встановлено, що у вересні 2006р. комісіонер на виконання умов договору продав належні комітентові товари, оплата за які поступала на його банківський рахунок і в зв’язку з цим у нього виникли податкові зобов’язання, які він виконував, сплачуючи ПДВ, що не заперечується відповідачем. При цьому підприємство-комітент видавало позивачу податкові накладні, в зв’язку з чим комісіонер формував податковий кредит.

Згідно з наведеною вище нормою закону датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера, зокрема, є дата перерахування коштів на користь комітента як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці.

З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2006р. позивачем сплачено ПДВ на суму 353384 грн. та включено дану суму до податкового кредиту за цей же місяць, що було відображено в податковій декларації за вересень 2006р., згідно якої, з урахуванням коригування податкового кредиту за попередні звітні періоди сума податкового кредиту складала 237586 грн.

Сума податку, розрахованого згідно п.п.7.7.1 ст. 7 Закону № 168/97- ВР становить 231702 грн., що також відображено в акті перевірки від 12.01.2007р.

Таким чином обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності рішення позивача про повернення зазначеної суми ПДВ як бюджетного відшкодування за вересень 2006р. у відповідності до вимог п. 4, 7 ст. 4 та п.п.7.7.2 п.п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". А тому дії податкового органу в частині зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2008 року по справі № 5/611-13/96А (22а-255/08) залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.