Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.І.,

суддів Білуги С.В.,

Гаманка О.І.,

Заїки М.М.,

Загороднього А.Ф.,

при секретарі Мудрицькій Ю.В.,

за участю позивача ОСОБА_4,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 11.09.2006 та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22.01.2007 у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві про перерахунок пенсії, -

У березні 2006 року ОСОБА_4 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві про перерахунок пенсії.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 11.09.2006 у задоволенні позову ОСОБА_4 було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22.01.2007 апеляційну скаргу ОСОБА_4 було залишено без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Києва від 11.09.2006 без змін.

ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Деснянського районного суду м. Києва від 11.09.2006 та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22.01.2007 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 1983 року. Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21.03.2005 та наказу начальника Головного управління Державної фельд’єгерської служби України від 22.03.2005 № 69 о/с ОСОБА_4 було звільнено зі служби у відставку за п.п. "а"п. 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (114-91-п) з 23.03.2005. З 23.03.2005 пенсійним відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві позивачу було призначено пенсію. Оскільки на думку позивача до складу грошового забезпечення, з якого призначається пенсія, неправомірно не було включено премію в розмірі 33,3 відсотки, він звернувся до суду.

Відповідно до частини 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"пенсії особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах встановлених законодавством.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 (393-92-п) "Про порядок обчислення вислуги років, призначення пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей", передбачено, що пенсії, які призначаються особам, обчислюються із суми грошового забезпечення, що виплачується цим особам на день звільнення зі служби.

Враховуючи, що премія в розмірі 33,3%, запроваджена Указом Президента України від 04.101996 № 926 (926/96) , не носила постійного характеру та виплачувалася за рішенням керівника органу внутрішніх справ в межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів, та з урахуванням особистого вкладу особи в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, а також беручи до уваги, що відповідно до грошового атестату позивача вказана премія на день звільнення йому не була встановлена та не виплачувалася, суди дійшли вірного висновку щодо безпідставності заявлених ОСОБА_4 позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Києва від 11.09.2006 та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22.01.2007 у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві про перерахунок пенсії - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.