Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року

та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року

у справі № 2-а-12458/08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербіс"

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

за участю Прокуратури Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербіс"(далі –ТОВ, позивач) до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (далі –ДПІ, відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 23 травня 2008 року № 0001742340/0 задоволено частково. Визнано частково недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ від 23 травня 2008 року № 0001742340/0 на суму зменшення бюджетного відшкодування в розмірі 2 347 180,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

У поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, ДПІ ставиться питання про скасування зазначених судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в позові повністю.

Прокуратура Донецької області заявою від 26 жовтня 2009 року приєдналась до касаційної скарги ДПІ, підтримавши її вимоги.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення –без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ТОВ подані до ДПІ декларації з податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2007 року та січень 2008 року разом з розрахунками сум бюджетного відшкодування, заявами про повернення сум бюджетного відшкодування.

Відповідачем проведено виїзну позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за період жовтень-грудень 2007 року, січень 2008 року (по деклараціям за листопад, грудень 2007 року та січень 2008 року), за наслідками якої складено акт від 12 травня 2008 року № 884/23-7-20335263.

В ході перевірки, зокрема, встановлено, що позивачем у порушення пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1, пункту 7.5, статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(далі – Закон № 168/97) завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а саме: за листопад 2007 року –на 372636 грн., за грудень 2007 року –на 883986 грн., за січень 2008 року –на 1097594 грн.; завищено суму від’ємного значення ПДВ по декларації за січень 2008 року у розмірі 995612 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 23 травня 2008 року № 0001742340/0 про зменшення суми заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість по податковим деклараціям за листопад 2007 року на 372636,00 грн., грудень 2007 року на 883986,00 грн., січень 2008 року на 1097594,00 грн., що разом складає 2 354 216,00 грн.

Зменшуючи позивачу суму бюджетного відшкодування, ДПІ виходила з неможливості проведення зустрічної перевірки контрагентів позивача по всьому ланцюгу до виробника, у зв’язку з незнаходженням продавців за юридичними адресами, та неможливістю з огляду на це дослідити та встановити походження вугілля, нікчемністю правочинів купівлі-продажу вугілля, невикористання у власній господарській діяльності нерухомої споруди, яка використовується позивачем на умовах оренди.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 23 травня 2008 року № 0001742340/0 на суму зменшення бюджетного відшкодування в розмірі 2 347 180,00 грн., суди виходили з того, що нормами Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) право платника податку на бюджетне відшкодування не залежить від проведення або не проведення зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника. При цьому, суди послались на виконання сторонами умов договорів поставки обома сторонами, а саме, що позивачем здійснено оплату, а підприємствами-контрагентами –поставку вугілля, що свідчить про вчинення сторонами угоди дій, направлених на її виконання. Не прийняті до уваги судами також доводи відповідача щодо підстави нікчемності правочинів –фактичної відсутності підприємств-контрагентів позивача за юридичними адресами, оскільки законодавством України не встановлено такої підстави для визнання правочину нікчемним як незнаходження за юридичною адресою.

Разом з тим, за змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з’ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

ДПІ, зменшуючи позивачу суму бюджетного відшкодування, виходила з того, що за змістом Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) право на відшкодування виникає лише при фактичному надходженні податку на додану вартість до Державного бюджету України від платника податку –продавця, а не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати покупцем податку в ціні товару.

Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що позивач придбавав вугілля у суб’єктів господарювання, які не знаходяться за юридичною адресою, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва. ДПІ в касаційній скарзі вказує, що нею були представлені докази, підтверджуючі фіктивність, однак це не знайшло відображення у постановлених судових рішеннях.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим –ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об’єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв’язку з цим, відповідно до вимог статті 227 КАС України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового у справі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.