Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Весельської Т.Ф.

Мироненка О.В.

Мороз Л.Л.

Смоковича М.І.

Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового

провадження касаційну скаргу управління

праці та соціального захисту населення Ічнянської районної

державної адміністрації Чернігівської області на постанову

Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2009

року, якою скасовано постанову Ічнянського районного суду

Чернігівської області від 19 лютого 2008 року, у справі за позовом

ОСОБА_6 до управління праці та соціального захисту населення

Ічнянської районної державної адміністрації про стягнення грошової допомоги, -

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації про стягнення грошової допомоги як інваліду війни до 05 травня за 2005-2007 роки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він є інвалідом війни ІІІ групи, а тому відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 05 травня у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Однак відповідач у 2005-2007 роках провів йому виплату цієї допомоги в розмірі, нижчому, ніж передбачено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті вказаної допомоги повинен керуватись лише Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , позивач просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену грошову допомогу за 2005-2007 роки у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 лютого 2008 року позов задоволено.

Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_6 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за період 2005-2007 років в сумі 6902,77грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2009 року постанову Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 лютого 2008 року скасовано.

Прийнято нову постанову про часткове задоволення позову.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_6 суму одноразової грошової допомоги, як ветерану війни та інваліду 3 групи за 2007 рік у розмірі 2 570,42 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим у справі рішенням суду апеляційної інстанції, управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржене рішення скасувати.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Згідно з вимогами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами встановлено, що позивач є ветераном війни –інвалідом війни ІІІ групи, та має право на щорічну одноразову допомогу до 05 травня.

При цьому відповідач виплачував йому зазначену допомогу за 2005-2007 роки відповідно до Законів України "Про Державний бюджет України"на відповідний рік в таких розмірах: за 2005 рік –270 грн., за 2006 рік –270 грн. та за 2007 рік –300 грн.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення недоплаченої грошової допомоги за 2005-2006 роки, апеляційний суд виходив з того, що у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2005-2006 рік в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

З таким висновком суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України з підстав, викладених у рішенні апеляційного суду.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги щодо виплати позивачеві недоплаченої грошової допомоги за 2007 рік, суд апеляційної інстанції припустився помилки, виходячи з того, що у відповідача були наявні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , з огляду на наступне.

Статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що інвалідам війни ІІІ групи виплачується щорічна разова грошова допомога до 05 травня в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Однак Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року (489-16) інвалідам війни ІІІ групи, до яких відноситься і позивач, була передбачена виплата щорічної разової грошової допомоги у 2007 році в розмірі 300 грн. і зупинена дія статті 13 вищенаведеного Закону України.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня.

Враховуючи, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Тобто за 2007 рік позивачу була проведена виплата щорічної допомоги до 5 травня, відповідно до закону, який діяв на час призначення та виплати вищезазначеної щорічної разової допомоги, і тому висновок судів про задоволення позовних вимог за вказаний період був помилковим.

При цьому, посилання на пункт 1 рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі № 1-29/2007, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі і положення п. 13 ст. 71, якою зупинено на 2007 рік дію частини 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги, колегія суддів вважає помилковим, оскільки зазначене рішення було прийнято після проведення виплати цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня 2007 року) відповідач діяв відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, при розгляді справи апеляційний суд, так як і суд першої інстанції, дійшли помилкового висновку, про те, що у 2007 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 05 травня здійснювалась відповідачем із порушенням спеціального законодавства, оскільки правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) були відсутні.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що у судів першої та апеляційної інстанції не було законних підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені правильно і повно, але при цьому суди допустилися порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанцій при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішень суд допустив порушення норм матеріального права, які призвели до постановлення незаконних судового рішення в частині, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів - судове рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_6 суму одноразової грошової допомоги, як ветерану війни та інваліду 3 групи за 2007 рік - підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2009 року в частині задоволення позову про стягнення з управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_6 суму одноразової грошової допомоги, як ветерану війни та інваліду 3 групи за 2007 рік - скасувати, та відмовити ОСОБА_6 в задоволенні позову в цій частині.

В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2009 року –залишити без зміни.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.