Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі судового засідання: Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі - ДПІ)

на постанову господарського суду Житомирської області від 23.10.2006

та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 01.03.2007

у справі № 10/157 "НА"

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТІАМАТ"(далі - ТОВ "ТІАМАТ")

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –не з’явились,

відповідача –Гришкова В.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.07.2005 № 4365/15-1/47346-3971501 з мотивів його прийняття з порушенням чинного законодавства України.

Постановою господарського суду Житомирської області від 23.10.2006, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 01.03.2007, позов задоволено. Ухвалені у справі судові акти мотивовано тим, що порушення строку сплати позивачем податкового зобов’язання з податку на прибуток було спричинено несвоєчасним зарахуванням контролюючим органом належної до відшкодування ТОВ "ТІАМАТ"суми ПДВ в рахунок погашення платежів з податку на прибуток за заявою цього товариства.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати рішення зі справи та відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що зупинення на 2003-2004 роки дії абзацу другого підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"виключає можливість використання такого джерела сплати податків, як проведення зустрічного заліку непогашених грошових зобов'язань відповідного бюджету перед платником податків.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ТІАМАТ" зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу –без задоволення. Позивачем також подано клопотання про розгляд справи без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:

- 25.12.2003 позивачем було одержано податкове повідомлення-рішення від 24.12.2003 № 0006752301, за яким ТОВ "ТІАМАТ"було зобов’язано сплатити податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 13 400 грн. з граничним строком сплати до 08.01.2004;

- у зв’язку із сплатою позивачем частини цього податкового зобов’язання у сумі 9886,14 грн. із затримкою на 189 календарних днів, про що ДПІ було складено акт від 25.06.2005 № 15-1/601, контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.07.2005 № 4365/15-1/47346-3971501, за яким ТОВ "ТІАМАТ"зобов’язано сплатити штраф у розмірі 4943,07 грн.;

- 31.12.2003 позивачем було направлено на адресу ДПІ заяву № 196/1 про зарахування суми невідшкодованої цьому товариству суми ПДВ (яка станом на 31.12.2003 становила 142,0 тис. грн.) в рахунок погашення податкового зобов’язання ТОВ "ТІАМАТ"з податку на прибуток за податковим повідомленням-рішенням від 24.12.2003 № 0006752301, однак цю заяву було залишено податковим органом без реагування.

Приймаючи рішення про задоволення позову, попередні судові інстанції послалися на приписи пункту 8.7 статті 8 Закону України "Про податок на додану вартість", за змістом якого (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі коли платник податку має непогашену заборгованість з податку на додану вартість минулих податкових періодів або непогашений податковий вексель, виданий відповідно до пункту 11.5 статті 11 цього Закону, сума експортного відшкодування або її частина направляються на погашення такої заборгованості або зараховуються у рахунок погашення такого векселя. За добровільним рішенням платника податку сума експортного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку або інших податків, зборів (обов'язкових платежів), які зараховуються до Державного бюджету України . Про таке рішення платник податку зазначає у декларації.

Наведений припис Закону кореспондується з абзацом другим підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого погашення податкових зобов'язань або податкового боргу платника податків може бути здійснено шляхом проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед таким платником податків, що виникли згідно з нормами податкового або бюджетного законодавства чи цивільно-правових угод, строк погашення яких настав до моменту виникнення податкових зобов'язань платника податків. Така оплата (погашення) здійснюється на підставі заяви платника податків за спільним рішенням податкового органу та органу Державного казначейства України. Порядок проведення взаєморозрахунків визначається центральним податковим органом за погодженням з Державним казначейством України.

Однак згідно із пунктом 38 статті 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік"дію цього припису було зупинено на 2003 рік, а в силу вимог пункту 36 статті 80 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік"- також і на 2004 рік.

Вирішуючи даний спір, суди виходили з пріоритетності норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) . Однак такий висновок судів не можна визнати правильним.

Адже згідно з пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Верховна Рада України здійснює свої повноваження відповідно до статті 85 Конституції України, в тому числі визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики (пункт 5 частини першої).

Закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України (254к/96-ВР) не передбачає пріоритетності застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Відсутній також закон України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Як зазначив Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (v004p710-97) (справа про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) ), конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Таким чином, у тих випадках, коли суперечність у регулюванні правовідносин виникла між нормами, що мають однакову юридичну силу, перевагу має та з них, яку прийнято пізніше, тобто в даному разі –норми законів про державний бюджет України на поточний рік.

За таких обставин помилковим слід визнати і посилання судів на приписи підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки в даному разі за умови дотримання зазначених правил подолання колізії правових норм відсутня можливість неоднозначного (множинного) трактування прав та обов’язків платника та контролюючого органу.

З урахуванням викладеного вимога платника про зарахування належних йому сум бюджетного відшкодування в рахунок погашення податкових зобов’язань з податку на прибуток була незаконною та не підлягала задоволенню, що обумовлює правомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Оскільки судами у розгляді справи було з достатньою повнотою встановлено обставини зі справи, однак при цьому допущено невірне нормозастосування, що призвело до прийняття неправильного рішення, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Житомирі задовольнити.

2. Постанову господарського суду Житомирської області від 23.10.2006 та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 01.03.2007 у справі № 10/157 "НА"скасувати.

3. У позові відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.