Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області на постанову Господарського суду Донецької області від 25.12.2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 12.03.2007 року

у справі № 34/363а

за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Дем’янченко Володимира Олександровича

до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

У жовтні 2006 року суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа Дем’янченко Володимир Олександрович звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом (з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог) до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 07.09.2006 року № 0001571702/0/48457/10/17-013.

Постановою Господарського суду Донецької області від 25.12.2006 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 12.03.2007 року, позовні вимоги задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 07.09.2006 року № 0001571702/0/48457/10/17-013, яким визначено суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 65695,5 грн., з яких 43797 грн. –основний платіж, 21898,5 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки на момент здійснення господарських операцій між позивачем та Приватним підприємством "Крамснабсервіс", останній був зареєстрований як юридична особа та був платником податку на додану вартість, то позивач правомірно сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих Приватним підприємством "Крамснабсервіс".

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у м. Краматорську Донецької області оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просив скасувати постанову Господарського суду Донецької області від 25.12.2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 12.03.2007 року, і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, оскаржене позивачем податкове повідомлення-рішення від 07.09.2006 року № 0001571702/0/48457/10/17-013, яким визначено суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 65695,5 грн., з яких 43797 грн. –основний платіж, 21898,5 грн. –штрафні (фінансові) санкції, прийняте на підставі Акта перевірки від 29.08.2006 року № 95/3/17-011-2-2232400213 (надалі - Акт перевірки).

За даними Акта перевірки позивач допустив порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), у результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 43797 грн., у тому числі за квітень 2004 року на суму 1800 грн., за червень 2004 року на суму 11076 грн., за липень 2004 року 6400 грн., за серпень 2004 року на суму 1300 грн., за вересень 2004 року на суму 3700 грн., за жовтень 2004 року на суму 7035 грн., за грудень 2004 року на суму 12486 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що Суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа Дем’янченко Володимир Олександрович (покупець) одержав від Приватного підприємства "Крамснабсервіс"(продавець) дизельне пальне та бензин А-92 на загальну суму 262781,29 грн., в т.ч. податок на додану вартість 43796,88 грн. та отримав податкові накладні.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 27.02.2006 року по справі № 2-3348/2006 визнано недійсним статут приватного підприємства "Крамснабсервіс"з моменту реєстрації, тобто з 05.02.2003 року, свідоцтво платника податку на додану вартість з 12.05.2003 року.

На думку податкового органу, позивач неправомірно відніс до податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих Приватним підприємством "Крамснабсервіс", оскільки статут та свідоцтво платника податку на додану вартість останнього визнані судом недійсними.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно не погодились з таким висновком податкового органу у зв’язку з наступним.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг)

Помилковим є висновок податкового органу відносно того, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента позивача, який видав податкові накладні.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

На час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість) продавець був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"встановлено наступне. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області без задоволення, а постанови Господарського суду Харківської області від 14.12.2006 року та ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 року –без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Донецької області від 25.12.2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 12.03.2007 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 КАС України (2747-15) .