Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддів: Васильченко Н. В.,

Гордійчук М. П.,

Леонтович К. Г.,

Матолича С. В.,

Розваляєвої Т. С.,

розглянувши в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Запорізької області від 17 липня 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2007 року у справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства "Редакція районної газети "Нива"про стягнення штрафних санкцій,-

У червні 2007 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі –Відділення, позивач) звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до комунального підприємства "Редакція районної газети "Нива"(далі –КП РРГ "Нива", відповідач) та районного радіомовлення про стягнення штрафних санкцій.

Постановою господарського суду Запорізької області від 17 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2007 року відмовлено Відділенню в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою господарського суду Запорізької області від 17 липня 2007 року та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2007 року, Відділення звернулося до Вищого адміністративного суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та постановити нове рішення по справі, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, судова колегія Вищого адміністративного суду України встановила наступне.

Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено фактичні обставини справи, які свідчать про те, що згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року №338 (z1671-04) , за 2006 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу - 11 осіб, тобто, норматив для працевлаштування інвалідів складав –1 робоче місце.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи (а.с. 5) у КП РРГ "Нива" протягом 2006 році не працювало жодного інваліда.

Відмовляючи Запорізькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що КП РРГ "Нива" у 2007 році постійно повідомляло Чернігівський районний центр зайнятості (а.с. 47) про наявність вільних робочих місць за формою 3-ПН та надавало оголошення в засобах масової інформації (а.с.57) про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, тобто здійснювало усі залежні від нього заходи.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується виходячи з наступного.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"передбачено, що для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості 1 робочого місця.

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"передбачено, що підприємства (об"єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві ( в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.

Згідно п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 р. № 314 (314-95-п) , робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. № 314 (314-95-п) (яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин, далі по тексту –Положення) встановлено, що підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 Положення (314-95-п) передбачено, що підприємства: у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

У постанові Верховного Суду України від 20 липня 2004 року (справа №2-23/9789-03) вказано, що аналіз положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Оскільки попередніми судовими інстанціями встановлені фактичні обставини справи, якими підтверджено те, що відповідач постійно повідомляв Чернігівський районний центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів шляхом подання звітів за формою 3-ПН, регулярно надавав оголошення у засобах масової інформації про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів та здійснив усі залежні від нього заходи по працевлаштуванню інвалідів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів про те, що позовні вимоги Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є не обґрунтованими та правомірно не задоволені судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що місцевий та апеляційний суди повно з’ясували обставини справи і дали їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які потягли б за собою скасування чи зміну прийнятих у справі судових рішень, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів – відхилити.

Постанову господарського суду Запорізької області від 17 липня 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2007 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав у строки та порядку, передбаченому ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .