Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянула попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у Малинському районі на постанову Господарського суду Житомирської області від 22.06.2006 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 року по справі № 10/21"НА" за позовом ПП "Малинська меблева фабрика"до Малинської МДПІ про визнання недійсним рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія:

Постановою Господарського суду Житомирської області від 22.06.2006 року, позовні вимоги ПП "Малинська меблева фабрика"до Малинської МДПІ (правонаступник –ДПІ у Малинському районі) про визнання недійсним рішення –задоволено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 року постанову суду першої інстанції змінено, абзац другий викладено в такій редакції: "Позов задовольнити, визнати протиправним та скасувати рішення Малинської міжрайонної державної податкової інспекції №0000422320/3-407 від 23.01.2006 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 7621,50 грн."

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 12.01.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.04.2008 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі Малинської МДПІ просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення.

Касаційну скаргу ДПІ у Малинському районі необхідно залишити без задоволення, а судові рішення –без змін з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, з 23.09.2005 року по 06.10.2005 року працівниками Малинської МДПІ, на підставі посвідчення на перевірку за № 247 від 23.09.2005 року, була здійснена документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства ПП "Малинська меблева фабрика"за період 01.07.2004 року по 30.06.2005 року.

За результатами зазначеної перевірки складено акт № 67/23-10/05516277 від 06.10.2005 року.

Зокрема, в зазначеному акті зазначається про порушення позивачем п.1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операції у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"- реалізація продукції не власного виробництва без застосування зареєстрованого, опломбованого у встановленому порядку та переведеного у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій на суму 1524,3 грн.

На підставі висновків вказаних в акті перевірки, відповідачем було прийняте рішення № 0000422320/0-5948 від 10.10.2005 року, яким до позивача застосовані фінансові санкції у розмірі 7 621,50 грн.

За наслідками апеляційного оскарження вищезазначеного податкового повідомлення-рішення до Малинської МДПІ, ДПА у Житомирській області та ДПА України, вказані скарги позивача залишені без задоволення, а вищезазначене рішення Малинської МДПІ –без змін.

Також, суди встановили, що між ПП "Малинська меблева фабрика"(орендодавець) та ПП Мхитарян А.Є. (орендар) укладено договір №11 від 01.05.2003 року, відповідно до якого останній орендує перший поверх адмінбудівлі загальною площею 587 метрів квадратних. Згідно з пунктом 4.1 вказаного договору щомісячний розмір орендної плати становить 4 гривні за один мент квадратний орендованої площі.

Відповідно до пункту 5.2 зазначеного договору орендодавець зобов’язався протягом строку забезпечувати орендаря за окрему плату електропостачанням та водопостачанням.

Крім цього, господарські суди встановили, що позивач у липні 2004 року отримав від ПП Мхитарян А.Є. суму у розмірі 1 397,80 грн. за послуги по електропостачанню.

Стаття 1 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операції у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"встановлює, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Відповідно до п.1 та 2 ст. 3 вказаного Закону суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані:

- проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

- видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Оскільки сплата позивачу коштів в розмірі 1 397,80 грн. за електропостачання є невід’ємною умовою та зобов’язанням ПП Мхитарян А.Є. по виконанню договору оренди приміщення, отже отримання цих коштів не можна відносити до операцій в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, суди дійшли вірного та обґрунтованого висновку щодо неправомірності твердження податкового органу про зобов’язання позивача проведення кошти у розмірі 1397,80 грн. через РРО, а отже фінансові санкції у розмірі 6 989,00 грн. застосовані до позивача незаконно.

Щодо застосуванні відповідачем штрафних санкції на 632,50 грн. за не проведення через РРО отриманої позивачем готівки за реалізацію товарів не власного виробництва від Тимошенка Г.Д. та Туровець І.М. по накладній на загальну суму 126,50 грн. таке застосування визнано судами правомірно.

При цьому, як правильно зазначили суди попередніх інстанції, фінансові санкції у розмірі 7 621,50 грн. які застосовані до позивача є адміністративно-господарськими санкціями а не податковим зобов’язанням, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 241 ГК України, грошова сума, що сплачується суб’єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності, розглядається як адміністративно-господарський штраф.

Згідно з ст.239 вказаного Кодексу цей штраф віднесено до групи адміністративно-господарських санкцій, які застосовуються органами державної влади чи органами | місцевого самоврядування до суб’єктів господарювання, котрі порушили правила здійснення господарської діяльності.

Стаття 250 вищезазначеного Кодексу встановлює, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, господарські суди при дослідженні матеріалів справи правильно встановили, що зафіксоване порушення позивачем було допущено в період з 05.07.2004 року по 26.07.2004 рік, а рішення про застосування фінансових санкції винесене 10.10.2005 року, отже фінансові санкції в сумі 7 621,50 грн. не можуть бути застосовані до підприємства.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновки судів попередніх інстанцій, які відповідають вимогам чинного законодавства на момент спірних правовідносин та встановленим по справі обставинам і доводами касаційної скарги не спростовуються.

Частина 1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 211, 220, 220-1, 224, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ДПІ у Малинському районі залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Житомирської області від 22.06.2006 року з врахування змін внесених постановою апеляційного суду та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.