Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому

засіданні

касаційну скаргу Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.05.2008

у справі № 2-а-5122/08 Донецького окружного адміністративного суду

за позовом Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції

до 1. відкритого акціонерного товариства "Донбасенерго",

2. приватного підприємства "Дніпрохімтех"

про визнання недійсним господарського зобов’язання

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24.03.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.05.2008, відмовлено в позові Горлівської ОДПІ до ВАТ "Донбасенерго"та приватного підприємства "Дніпрохімтех"про визнання недійсним господарського зобов’язання, що виникло та виконано на підставі договору № 05/06/80 від 03.01.2006, укладеного між ВАТ "Донбасенерго"та ПП "Дніпрохімтех"на суму 203303,49 грн., та про стягнення з ВАТ "Донбасенерго"на користь ПП "Дніпрохімтех"прекурсорів (сірчаної кислоти) вартістю 203303,49 грн. та з ПП "Дніпрохімтех"на користь держави грошових коштів у сумі 202303,49 грн.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову вмотивований тим, що в судовому процесі не було доведено, що, укладаючи та виконуючи договір поставки № 04/06/81 від 03.01.2006, відповідачі діяли з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

В касаційній скарзі Горлівська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій ст. 203 Цивільного кодексу України (ЦК), частини 1 ст. 207 та частини 1 ст. 208 Господарського кодексу України (ГК).

Заперечуючи проти касаційної скарги, ВАТ "Донбасенерго"просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 3 січня 2006 року між ВАТ "Донбасенерго"в особі Словянської ТЕС, відокремленого структурного підрозділу ВАТ "Донбасенерго"(покупець), та ПП "Дніпрохімтех"(продавець) був укладений договір № 04/06/81, згідно умов якого ПП "Дніпрохімтех"продав, а ВАТ "Донбасенерго"купив 740 тонн сірчаної кислоти. На виконання господарського зобов’язання, яке виникло на підставі цього договору, продавець в січні 2006 року –березні 2007 року поставив покупцю сірчану кислоту на загальну суму 203626,19 грн., оформивши кожну поставку накладними, податковими накладними. Розрахунок покупця за поставлену сірчану кислоту підтверджується реєстром сплачених документів за період з 11.01.2006 по 28.12.2006, наданих відділенням Промінвестбанку в м. Слов’янську Донецької області (а. с. 61-65). Сірчана кислота придбана покупцем з метою використання Слов’янською ТЕС в господарській діяльності (водопідготовці, технічному обслуговуванні акумуляторних батарей, проведенні хімічних аналізів палива, води у технологічному циклі виробництва електроенергії).

Факти поставки сірчаної кислоти та її використання в господарській діяльності Слов’янською ТЕС в судовому процесі сторонами визнані.

Підставою для визнання недійсним господарського зобов’язання щодо поставки сірчаної кислоти між відповідачами згідно доводів ОДПІ є відсутність у ВАТ "Донбасенерго"ліцензії на придбання прекурсорів, до яких відноситься сірчана кислота.

Згідно з частиною першою ст. 207 ГК господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина перша ст. 208 цього Кодексу).

Оскільки цивільно-правовою підставою для господарського зобов’язання є правочин, то господарське зобов’язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, як похідне, в основі має правочин, вчинений з такою ж метою. За своєю суттю такий правочин є правочином, що порушує публічний порядок відповідно до переліку, визначеного статтею 228 ЦК.

Згідно з роз’ясненнями, які містяться в пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"від 06.11.2009 № 9 (v0009700-09) , такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до пункту 17 цієї постанови правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

За встановленого в судовому процесі факту придбання ВАТ "Донбасенерго"сірчаної кислоти з метою використання в технологічному процесі виробництва електроенергії, що є основним видом господарської діяльності підприємства суд дійшов правильного висновку про недоведеність наміру порушити публічний порядок при вчиненні господарського зобов’язання з придбання сірчаної кислоти на підставі договору від 03.01.2006№ 04/06/81.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому (абзац другий пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 (v0009700-09) ).

Відсутність передбачених законом підстав для юридичної оцінки правочину як нікчемного, виключає підстави для застосування наслідків недійсності господарського зобов’язання, вчиненого на підставі цього правочину, які встановлені частиною 1 ст. 208 ГК.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду щодо відсутності законних підстав для задоволення позову.

За таких обставин, відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного від 24.03.2008, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.05.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.