Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

У березні 2008 року ОСОБА_6 звернулася з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації АРК про відмову позивачу у виплати неодержаної нею разової грошової допомоги у сумі 1175,18 грн., зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації АРК сплатити її недоодержану разову грошову допомогу у розмірі 1175,18 грн.

Постановою Білогірського районного суду АРК від 06.11.2008, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2009, позов задоволено повністю. Визнано неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації АРК щодо відмови ОСОБА_6 у виплаті їй недоодержаної разової грошової допомоги у розмірі 1175,18 грн. Зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації АРК зробити доплату ОСОБА_6 недоодержаної разової грошової допомоги у розмірі 1175,18 грн.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації АРК звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права відповідач ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та просить постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано відповідні норми Конституції України (254к/96-ВР) , Бюджетного законодавства України, не застосовано вимоги КАС України (2747-15) , що призвело до неправильного вирішення справи та прийняття незаконних рішень.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач має статус "учасник війни"

Задовольняючи позов в частині виплат одноразової грошової допомоги до 5 травня суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального права.

Частиною 5 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що "учасникам війни"виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Однак Законами України "Про Державний бюджет України"на 2007 рік (489-16) встановлено виплату цієї допомоги "учасникам війни"2007–410,06 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни. При цьому дія статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Однак, суди, задовольняючи позов, не врахували вище зазначених норм матеріального права про зупинення дії норми, за якою позивач мав право на отримання допомоги в більшому розмірі. Тобто, суди застосували недіючу норму права.

Посилання судів на Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі №1-29/2007, якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі і положення пунктів, якими зупинено на 2007 рік дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов’язання зробити виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації АРК задовольнити.

Постанову Білогірського районного суду АРК від 06.11.2008 та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2009 скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.