34/267а Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість - 20.01.2010 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "НВФ Спецшахтобуріння"(далі по тексту –позивач, ТОВ "НВФ Спецшахтобуріння") звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Донецької області від 25.12.2006 р. у справі №34/267а (головуючий суддя Кододова О.В.), яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 05.03.2007 р. (головуючий суддя Алєєва І.В., судді Величко Н.Л., М’ясищев А.М.), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0000252330/0 від 02.08.2006 р.

ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька, не погоджуючись з постановою Господарського суду Донецької області від 25.12.2006 р. та ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 05.03.2007 р. у справі №34/267а, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька прийнято податкове повідомлення-рішення №0000252330/0 від 02.08.2006 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 42 781 грн.: в тому числі 28 521 грн. –основний платіж та 14 260, 50 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту "Про результати виїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ Спецшахтобуріння" з питань правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю ПТФ "Антрацит"за період 2004 –2006 роки"від 24.07.2006р. № 894-23-3-20348372 (далі по тексту – Акт перевірки)

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 7.2.4, п. 7.2, ст. 7, п.п. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7, п. 9.8, ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість"безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 28 521 грн. за податковими накладними виданими ТОВ ПТФ "Антрацит". Податкові накладні виписані ТОВ ПТФ "Антрацит"не можуть братися до уваги, оскільки рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02.06.2005 р. у справі №2-3984/2005 р. визнано недійсними його установчі документи та свідоцтво платника ПДВ.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що між позивачем та ТОВ ПТФ "Антрацит"було укладено договір купівлі-продажу б/н від 04.01.2005 р., за умовами якого ТОВ ПТФ "Антрацит"продає, а позивач купує шарошашочні буроголовки, бурові верстати, труби за цінами, вказаними в додатках до договору.

Наведений договір купівлі-продажу був виконаний сторонами в повному обсязі про що свідчать накладні на реалізацію, акти прийому –передачі, платіжні доручення, податкові накладні. Належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

На підставі виписаних ПТФ "Антрацит"на виконання вказаного договору податкових накладних, належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи, позивачем включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 28 521 грн.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Деснянського районного суду від 02.06.2005 р. визнані недійсними статут та свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість ПТФ "Антрацит"з моменту державної реєстрації та внесення до реєстру, у зв’язку з чим, на думку податкового органу, податкові накладні, виписані ПТФ "Антрацит", не можуть бути прийняті до уваги при формуванні позивачем податкового кредиту.

Поряд з цим, Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

До того ж згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов’язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Помилковим є твердження податкового органу про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів та свідоцтва платника ПДВ контрагента позивача, який видав податкові накладні, оскільки визнання недійсними установчих документів та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій відносно правомірного віднесення позивачем сум податку до податкового кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Підстав для скасування постанови Господарського суду Донецької області від 25.12.2006 р. та ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 05.03.2007 р. у справі №34/267а не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на постанову Господарського суду Донецької області від 25.12.2006 р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 05.03.2007 р. у справі №34/267а залишити без задоволення.