Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів: Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Розваляєвої Т.С., Черпіцької Л.Т, Леонтович К.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Миколаївській області на постанову Господарського суду Миколаївської областi від 10 травня 2007 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2008 р. у справі за позовом Санітарно-епідеміологічної станції м. Первомайська та Первомайського району до Державної інспекції з контролю за цінами в Миколаївській області про скасування рішення, –

Санітарно-епідеміологічної станції м. Первомайська звернулась до суду з позовом до Державної інспекції з контролю за цінами в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 112 від 08.12.2006 р. про застосування економічних санкцій 12810 грн. та необґрунтовано одержаної суми виручки за порушення державної дисципліни цін в частині застосування вільних цін на послуги, що надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 р. № 1351 "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" (1351-2003-п) .

Позовні вимоги мотивовані тим, що види послуг, які надаються закладами державної санітарно-епідеміологічної служби та затверджені постановою КМУ № 1351 від 27.08.2003 р. (1351-2003-п) згідно вимог Закону України від 03.04.1997 р. № 168\97-ВР (168/97-ВР) "Про податок на додану вартість"не відносяться до операцій, які звільняються від операцій від оподаткування або не є об’єктом оподаткування, а тому мають обкладатися податком на додану вартість і до ціни зазначених послуг необхідно додавати податок на додану вартість. З урахуванням наведеного позивач вважає, що він правомірно у відповідності до вимог законодавства включав до вартості послуг, що ним надавались, податок на додану вартість у розмірі 20%.

Постановою господарського суду Миколаївської областi від 10 травня 2007 р. залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2008 р. позов задоволений частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Миколаївській області № 112 від 08.12.2006 р. "Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін".

Рішення судів мотивовані тим, що позивач обгрунтовано до вартості послуг, що надавались додавала суму податку на додану вартість, що відповідає вимогам Закону "Про ціни і ціноутворення" (507-12) та Постанови Кабінету Міністрів України № 1351 від 27.08.2003 р. "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" (1351-2003-п) . Тому застосування економічних санкцій до позивача є протиправним.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить ці рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Скарга обгрунтована невірним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності дослідження їх судами та обґрунтованості застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів знаходить підстави до її задоволення з огляду на наступне.

Скасовуючи рішення відповідача про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшли висновку, що при справлянні плати за надання послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя розмір цієї плати збільшується на суму ПДВ, а тому передбачені законом підстави для застосування до позивача фінансових санкцій за порушення дисципліни ціноутворення відсутні.

Проте з таким висновком колегія суддів погодитися не може, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком ПДВ, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включаються до ціни товарів (послуг) (Аналогічна думка з цього приводу викладена в постановах ВСУ від 11.09.2007, від 23.06.2009р. )

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у період січень 2005 –листопад 2006 року нараховував 20 % ПДВ до тарифів на роботи і послуги. Проте Постановою № 1351 (1351-2003-п) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) були затверджені тарифи (прейскуранти) на роботи та послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, які вже включали ПДВ.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач діяв згідно Відповіді Державної податкової адміністрації України від 15.09.2003 № 8101/5/15-2416 адресованої Міністерству охорони здоров’я України, яка відповідно до підпункту 4.4.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є податковим роз’ясненням, до ціни послуг, що надаються установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі Постанови № 1351 (1351-2003-п) .

З таким висновком колегія суддів погодитись не може, оскільки Державна податкова адміністрація України, даючи відповідь, виходила з помилкового припущення про те, що до тарифів (прейскурантів), установлених Постановою № 1351 (1351-2003-п) , ПДВ не включено. Крім того, відповідно до підпункту "г" підпункту 4.4.2 пункту 4.2 статті 4 зазначеного Закону податкове роз’яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами в межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Таким чином, на спірні правовідносини згаданий документ не поширюється ( Аналогічна думка з цього приводу викладена в Постанові ВСУ від 11.09.2007р.)

З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Миколаївській області задовольнити.

Постанову господарського суду Миколаївської областi від 10 травня 2007 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2008 р. у справі №17/234/07 скасувати.

У задоволенні адміністративного позову - відмовити .

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.