К-18141/08-С Про визнання угоди недійсною та стягнення суми - 22.04.2010 Прийняття

Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі міста Донецька (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоком"(далі –відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Цивільбуд"(далі – відповідач-2) про визнання недійсної угоди, укладеної між відповідачами та стягнення коштів за нікчемним правочином; стягнення з ТОВ "Енергоком"всього отриманого по угоді та повернення ТОВ "Цивільбуд", а саме грошових коштів у сумі 1705,00 грн.; стягнення з ТОВ "Цивільбуд"в дохід держави товару, отриманого згідно угоди від 05 жовтня 2004 року, а у разі неможливості стягнення товару в натурі, стягнення з ТОВ "Цивільбуд"в дохід держави грошових коштів, еквівалентних вартості отриманого товару в загальній сумі 1705,00 грн. на підставі статей 207, 208 Господарського кодексу України.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2008 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2008 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2008 року змінено. Мотивувальну частину постанови Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2008 року в частині мотивів, з яких виходив суд при прийнятті постанови, і положень законів, якими він керувався, змінено, вказано замість таких мотивів та правових норм мотиви та положення законів, з яких виходив та якими керувався апеляційний суд в мотивувальній частині постанови у цій справі. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2008 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

05 жовтня 2004 року між ТОВ "Енергоком"та ТОВ "Цивільбуд"була укладена та виконана усна угода купівлі-продажу дверей, що підтверджується рахунком від 05 жовтня 2004 року, накладною № 2291 від 03 листопада 2004 року, випискою з книги придбання товарів, платіжним дорученням № 577 від 29 жовтня 2004 року, випискою банку по особовому рахунку від 29 жовтня 2004 року.

ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька в обґрунтування позовних вимог посилалася на вирок Куйбишевського районного суду міста Донецька від 30 грудня 2005 року, згідно якого громадянин ОСОБА_1. був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, за створення та реєстрацію ТОВ "Енергоком"з метою прикриття подальшої незаконної діяльності, пов’язаної зі здійсненням безтоварних операцій, спрямованих на ухилення від сплати податків та зборів, на підставних осіб. Отже, на переконання податкового органу, спірна угода була вчинена навмисно з наміром суперечним інтересам держави та суспільства з боку ТОВ "Енергоком".

15 травня 2008 року ТОВ "Цивільбуд"звернулося до суду першої інстанції із заявою про застосування строку позовної давності.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що сам по собі факт визнання керівника ТОВ "Енергоком" винним у скоєнні злочину, а також визнання діяльності зазначеної особи такою, що суперечить закону, згідно вироку Куйбишевського районного суду міста Донецька від 30 грудня 2005 року, не є підставою для визнання спірної угоди такою, що укладена з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, оскільки предметом дослідження у вказаній кримінальній справі було, зокрема, встановлення вини у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України. Також судом першої інстанції було відхилено клопотання ТОВ "Цивільбуд"про застосування строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що для звернення до суду з позовом про застосування санкцій, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України, позивач пропустив строк, встановлений статтею 250 Господарського кодексу України, що є підставою для відмови в позові. При цьому, судом апеляційної інстанції відзначено, що судом першої інстанції безпідставно розглянуті по суті вимоги позивача про визнання спірної угоди недійсною.

Проте, суд касаційної інстанції не може повністю погодитись з висновками попередніх судів, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до частини 2 статті 215 цього Цивільного кодексу України (435-15) визнання судом такого правочину недійсним не вимагається, а тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Так, органи державної податкової служби, зазначені в абзаці 1 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що вимога про визнання недійсним правочину, учиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не може бути предметом позову, а отже провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

Так, з вироку Куйбишевського районного суду міста Донецька від 30 грудня 2005 року, вбачається, що громадянин ОСОБА_1. був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, за створення та реєстрацію ТОВ "Енергоком"з метою прикриття подальшої незаконної діяльності, пов’язаної зі здійсненням безтоварних операцій, спрямованих на ухилення від сплати податків та зборів, на підставних осіб. Підприємство використовувалося для переведення безготівкових коштів у готівкові.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

За таких обставин, колегія суддів відзначає, що суди попередніх інстанції дійшли помилкового висновку про те, що викладені обставини не є підставою для визнання спірної угоди такою, що укладена з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, та, як наслідок, нікчемною.

Згідно статті 216 Цивільного кодексу України наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначається загальними правилами.

При цьому, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності правочину, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України, після спливу річного строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України для застосування таких санкцій, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі міста Донецька підлягає частковому задоволенню, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2008 року та постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2008 року підлягають зміні в частині визнання угоди від 05 жовтня 2004 року недійсною із прийняттям ухвали про закриття провадження в цій частині. В решті постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2008 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 157, ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 225, ч. 1 ст. 228, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі міста Донецька задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2008 року змінити в частині визнання угоди від 05 жовтня 2004 року недійсною, в цій частині провадження у справі закрити.

В решті постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.