ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2009 року № К-17897/07
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Брайка А.І.
Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
Маринчак Н.Є.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Євпаторії Автономної Республіки Крим
на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2007 року
та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 травня 2007 року
у справі № 2-24/2223-2007А
за позовом суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції в м. Євпаторії Автономної Республіки Крим
про визнання недійсним акту та податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2006 року суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Євпаторії Автономної Республіки Крим (далі – відповідач) від 21 грудня 2006 року № 0001661701/0.
Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2007 року, позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, ставиться питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, з огляду на слідуюче.
Судами встановлено, що відповідачем було проведено виїзну позапланову перевірку з питання дотримання вимог Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98)
(далі – Указ № 727/98) СПД ФО ОСОБА_1 за січень - листопад 2006 року.
За наслідками перевірки складено акт № 1023/17-2/2296217614 від 18 листопада 2006 року.
На підставі висновків даного акта, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001661701/0 від 21 грудня 2006 року, яким позивачу донараховано єдиний податок на підприємницьку діяльність з фізичних осіб у сумі 2100 грн. згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі – Закон № 2181-ІІІ (2181-14)
), абзацом 4 пункту 2 Указу № 727/98, абзацом 2 пункту 4 "Порядку видачі свідоцтва про сплату єдиного податку", що затверджений наказом ДПА України від 29.10.1999 року № 599 (z0752-99)
, абзацом 2 пункту 5 Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 21.04.2004 року № 124.
Підставою для донарахування єдиного податку стало те, що позивач не оформив факт роботи у листопаді 2006 року найманого робітника ОСОБА_2., податок було донараховано за період січень - листопад 2006 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Як встановлено судами, трудові договори, залучені до матеріалів справи, підтверджують той факт, що з 16 лютого 2005 року по 5 вересня 2006 року позивач мав найманого робітника – ОСОБА_3 З 2 жовтня 2006 року мав іншого робітника – ОСОБА_4, яка 20 – 22 листопада 2006 року через хворобу знаходилась у відпустці, а на час її відсутності позивач оформив трудову угоду з ОСОБА_2, але не зареєстрував дану угоду в органах зайнятості.
Відповідно до статей 21, 38, 40, 105 Кодексу законів про працю України трудовий договір між працівником і фізичною особою, перед якою працівник зобов’язався виконувати трудові обов’язки, можу бути розірваний за ініціативою працівника та у встановлених випадках за ініціативою роботодавця, суміщення професій або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника може виконувати лише працівник, який працює на цьому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою.
Таким чином, при діючому трудовому договорі з ОСОБА_4., позивач оформив трудову угоду з ОСОБА_2
В зв’язку з цим та відповідно до абзацу 4 пункту 2 Указу № 727/98 позивач повинен був сплатити за листопад 2006 року єдиний податок на 50 відсотків більше і за цього працівника.
Разом з тим, доказів того, що ОСОБА_2 працювала у позивача у січні-жовтні 2006 року відповідачем суду не надано, а тому донарахування податку за цей період є необґрунтованим.
Колегія суддів погоджується з позицією судів, що незважаючи на вказане, податкове повідомлення-рішення слід визнати нечинним повністю через порушення відповідачем вимог чинного законодавства при здійсненні перевірки та складанні самого повідомлення-рішення.
До матеріалів справи позивачем залучений акт № 1023/17-2/2296217614 від 18 листопада 2006 року, у якому встановлений факт роботи найманого робітника ОСОБА_2. у листопаді 2006 року, який не був оформлений згідно чинного законодавства.
Однак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001661701/0 від 21 грудня 2006 року прийнято на підставі акту виїзної позапланової перевірки № 1023/17-01-20-2830321449 від 12 жовтня 2006 року, який не був доданий сторонами до матеріалів справи.
Крім того, перевірка була проведена у період з 14 грудня 2006 року по 18 грудня 2006 року. Проте, акт, який залучений до матеріалів справи, та акт, вказаний у оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, датовані раніше проведення самої перевірки - 18 листопада 2006 року та 12 жовтня 2006 року.
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 11-1 Закону України від 04.12.1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами та доповненнями) (далі – Закон № 509-ХІІ (509-12)
) позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться, якщо платником податків не подано в установлений строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом.
З матеріалів справи вбачається, що саме пункт 2 частини 6 статті 11-1 Закону № 509-ХІІ був підставою для проведення перевірки. Однак ні в акті перевірки, ні в поясненнях відповідач не надає уточнення, яку саме податкову декларацію (розрахунок) та за який податковий період не надав позивач. Також не зазначено жодної з обставин відповідно до пунктів 1, 3, 5, 7 частини 6 статті 11-1 Закону № 509-ХІІ, у зв’язку з якою податковий орган має право на проведення позапланової виїзної перевірки.
Враховуючи такі обставини, суд касаційної інстанції, погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, приходить до висновку, що перевірка була проведена безпідставно. Тому акт даної перевірки не може бути підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про донарахування єдиного податку на підприємницьку діяльність з фізичних осіб.
Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2007 року та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 травня 2007 року у даній справі такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Євпаторії Автономної Республіки Крим відхилити.
Ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2007 року та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 травня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Брайко А.І.
Голубєва Г.К.
Карась О.В.
Маринчак Н.Є.