головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 24 липня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2007 року

у справі № 29/263-А

за позовом заступника прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

до 1. Закритого акціонерного товариства "Українська технологічна компанія"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "А.С.Т."

про визнання угоди недійсною, -

В травні 2007 року заступник прокурора Голосіївського району м. Києва звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі –ДПІ, позивач) про визнання недійсним з підстав, передбачених статтею 207 ГК України, договору купівлі-продажу товарів від 18 червня 2004 року № 1806/04-Т. При цьому, просив суд застосувати наслідки недійсності договору згідно статті 208 ГК України, а саме: зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю "А.С.Т."(далі –ТОВ "А.С.Т.", відповідач-2) повернути Закритому акціонерному товариству "Українська технологічна компанія"(далі –ЗАТ "Українська технологічна компанія", відповідач-1) 559 737 грн. 34 коп., отриманих на підставі оспорюваного договору, які в свою чергу стягнути з останнього в доход держави.

Постановою Господарського суду м. Києва від 24 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій вмотивовані недоведеністю позивачем належними доказами наявності у відповідачів умислу на укладення спірного договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Крім того, суди послались на пропуск позивачем строку для застосування до відповідачів адміністративної санкції, передбаченої статтею 208 ГК України.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, позивачем ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та задоволення позовних вимог.

Відповідач-1 в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення –без змін.

Відповідач-2 заперечень на касаційну скаргу суду не надав.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що 18 червня 2004 року між ТОВ "А.С.Т."(продавець) та ЗАТ "Українська технологічна компанія"(покупець) укладено договір купівлі-продажу товарів № 1806/04-Т, відповідно якого продавець зобов’язується передати покупцю обладнання, матеріали та інші товари народного вжитку окремими партіями за цінами, в асортименті та кількості, які узгоджуються сторонами в накладних, а покупець зобов’язаний прийняти та оплатити товар. Загальна сума договору визначається виходячи з цін на товар, асортименту та загальної кількості товару, проданого згідно умов договору.

Виконання договору сторонами підтверджується копіями податкової накладної № 181/3 від 16 липня 2004 року на загальну суму 118 070 грн. 92 коп., у тому числі ПДВ - 19 678 грн. 49 коп., видаткової накладної № 181/3 від 16 липня 2004 року на загальну суму 118 070 грн. 92 коп., у тому числі ПДВ - 19 678 грн. 49 коп., видаткової накладної № 215/5 від 03 вересня 2004 року на загальну суму 45 000 грн., у тому числі ПДВ - 7 500 грн.

Про виконання зобов’язань відповідачем-1 за спірним договором свідчать виписки по його особовому рахунку, які маються в матеріалах справи.

З боку контрагентів за спірним договором жодних заперечень (зауважень) щодо його виконання не надходило, договір не оспорювався.

ДПІ просить суд визнати недійсним спірний договір як такий, що укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, посилаючись при цьому на наявність протиправного умислу у ТОВ "А.С.Т.".

Наявність протиправного умислу з боку ТОВ "А.С.Т."ДПІ обґрунтовує висновками спеціаліста Науково-дослідного експертно-кримінального центру ГУ МВС в м. Києві від 03 листопада 2006 року № 1118 та від 30 січня 2007 року № 100 щодо дослідження підпису від імені директора ТОВ "А.С.Т."- Березівської Лесі Василівни.

Відповідно до висновку спеціаліста від 30 січня 2007 року № 100 підпис від імені Березовської Л.В. виконано ймовірно не Березівською Л.В., а іншою особою.

Згідно висновку від 03 листопада 2006 року № 1118 зображення підписів від імені Березівської Л.В., які є в наданих податкових накладних, виданих при реалізації спірного договору, виконані ймовірно не нею, а іншою особою.

Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2004 року задоволено позов Шахманціра І.В. до ТОВ "А.С.Т.", Воловенка В.А., третя особа –Березівська Л.В., про визнання гр. Шахманціра І.В. непричетним до створення та діяльності ТОВ "А.С.Т.". Також вказаним рішенням задоволено зустрічний позов ТОВ "А.С.Т."та обмежено цивільну правоздатність ТОВ "А.С.Т.".

В зв’язку з наведеним, ДПІ вважає, що вказаний вище договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним на підставі статті 207 ГК України із застосуванням наслідків, передбачених статтею 208 ГК України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що вирішуючи питання щодо визнання спірного договору недійсним, судами попередніх інстанцій не враховано того, що вимога про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не може бути предметом позову, а тому колегія суддів приходить до висновку про наявність таких підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

На обґрунтування позову позивач послався на статті 207, 208 ГК України.

За змістом частини 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню в частині вимог про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу, із закриттям провадження.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про застосування наслідків, передбачених статтею 208 ГК України, підлягають залишенню без змін. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України, підпадають під визначення адміністративно-господарських санкцій, дане у статті 238 цього Кодексу. На момент звернення ДПІ до суду з даним позовом закінчились строки застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлені статтею 250 ГК України.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 220, 221, 223, 228, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2007 року та постанову Господарського суду м. Києва від 24 липня 2007 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу товарів від 18 червня 2004 року № 1806/04-Т скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.