м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: судді Сіроша М.В.

суддів: Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В., Черпіцької Л.Т.

при секретарі: Сірик Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Фірми "Дизайн-Композитор ЛТД" на постанову господарського суду Київської області від 02 листопада 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2009 року у справі №А15/351-07 за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фірми "Дизайн-Композитор ЛТД" про стягнення суми, -

У серпні 2007 року Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до фірми "Дизайн-Композит ЛТД" про стягнення 11423,04 грн., з яких 11046,43 грн. адміністративно-господарських санкцій за недотримання в 2006 році нормативу, передбаченого ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" на підприємстві відповідача та 376,61 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Постановою господарського суду Київської області від 02 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2009 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі фірма "Дизайн-Композит ЛТД" просить скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не доведено, що ним вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" (далі - постанова № 314) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

У відповідності з ч.ч. 1,3 ст. 18 Закону № 875 забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Пунктами 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. № 314 (314-95-п) (далі-Положення), передбачено, що підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Як зазначено у звіті відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ, у 2006 році середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 14 осіб, на підприємстві відповідача у 2006 році інваліди не працювали.

За розрахунком позивача відповідач повинен був працевлаштувати у 2006 році 1 інваліда та підприємство мало перерахувати адміністративно-господарські санкції за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році в розмірі 11046,43 грн.

З листів Обухівського районного центру зайнятості від 09.10.2007р. №04-735 та від 28.02.2007р.№08-118 вбачається, що відповідачем у 2006 році направлялись звіти за формою 3-ПН з інформацією про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів.

Однак, центром зайнятості інваліди на підприємство відповідача направлені не були. Безпосередньо інваліди не звертались до відповідача для працевлаштування, та їм не було відмовлено у працевлаштуванні.

Зазначені обставини свідчать про виконання відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) в 2006 році.

За таких обставин колегія судів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що відповідно до ст. 229 КАС України є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Фірми "Дизайн-Композитор ЛТД" - задовольнити.

Скасувати постанову господарського суду Київської області від 02 листопада 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2009 року, та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фірми "Дизайн-Композитор ЛТД" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за 2006 рік - відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.