Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Голубєвої Г.К., Маринчак Н.Є., Федорова М. О., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

представники сторін в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова на постанову Господарського суду Харківської області від 19.02.2007 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2007 по справі № АС-27/724-06

за позовом Закритого акціонерного товариства "Ремонтно-механічний завод № 2"

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

Закрите акціонерне товариство "Ремонтно-механічний завод № 2" (далі –позивач, Товариство) звернулося до суду із позовною заявою про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова (далі –відповідач, ДПІ, орган податкової служби) від 28.10.2004 № 0000451800/0, яким на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з земельного податку в розмірі 22 484,92 грн. позивачу визначено зобов'язання сплатити штраф в розмірі 10 %, 20 %, 50 % від суми податкового боргу, що становить 9 855,09 грн.

Постановою Господарського суду Харківської області від 19.02.2007, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2007 по справі № АС-27/724-06, позовні вимоги задоволено. Суди виходили з того, що відносини по сплаті земельного податку регулюються Законом України "Про плату за землю" (2535-12) , зокрема ст. 25 цього Закону встановлено відповідальність платників за прострочення встановлених строків сплати податку у вигляді справляння пені у розмірах, визначених цим Законом.

Скориставшись своїм правом на касаційне оскарження судових рішень попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій поставлено питання скасувати судові рішення та в задоволенні позовних вимог відмовити. На обґрунтування касаційної скарги скаржник, посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення до останньої, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В силу ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою прийняття оспорюваного податкового повідомлення - рішення став Акт від 26.10.2004 перевірки Товариства, в якому зазначено про допущене порушення позивачем ч. 3 ст. 55 Закону України "Про державний бюджет України на 2003 рік" та ч. 3 ст. 75 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов’язання з податку на землю.

Відповідно до п. 1 та п. 2 Порядку подання податкового розрахунку земельного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 26.10.2001 № 434 (z0963-01) - юридичні особи самостійно обчислюють суми податкового зобов'язання щодо земельного податку в порядку та за ставками, визначеними Законом України "Про плату за землю" (2535-12) . Розрахунок податку складається на підставі даних державного земельного кадастру за станом на 1 січня поточного року і щороку подається власниками землі та/ або землекористувачами до органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки до 1 лютого поточного року з розбивкою річної суми земельного податку рівними частками за місяцями. А Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) визначає порядок подання декларацій (розрахунків) та строки сплати податкових зобов’язань з урахуванням положень інших чинних нормативних актів.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про плату за землю" податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Законами України "Про державний бюджет України", відповідно, на 2003 рік (ст. 55), 2004 рік (ст. 75) дія цієї норми на 2003 - 2004 роки була зупинена (крім громадян та виробників сільськогосподарської і рибної продукції) і було встановлено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності та земельний податок сплачуються платниками (крім громадян та виробників сільськогосподарської і рибної продукції) за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Наведені норми цих законів не визнані неконституційними.

Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Штрафні санкції, сума яких є предметом спору, були застосовані до позивача відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 № 2181-III за порушення термінів спати узгодженого податкового зобов’язання зі сплати земельного податку.

З преамбули Закону України від 03.07.1992 (2535-12) № 2525 "Про плату за землю" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що цим Законом визначаються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку. При цьому згідно ст. 25 Закону України "Про плату за землю" за прострочення встановлених строків сплати податку справляється пеня у розмірах, визначених Законом (2535-12) . За порушення норм цього Закону (2535-12) платники податків несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України (2768-14) та законами України (ч. 1 ст. 26 Закону).

Преамбулою Закону № 2181 (2181-14) визначено, що цей Закон (2181-14) є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Враховуючи межі застосування Закону України "Про плату за землю" (2535-12) та принцип превалювання спеціальної норми над загальною, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що положення Закону № 2181-III (2181-14) є спеціальною нормою у галузі податкового законодавства, а Закон України "Про плату за землю' (2535-12) є загальною з питань стягнення податку. Відповідно загальні норми можуть бути застосовані лише щодо питань неврегульованих спеціальною нормою права.

Враховуючи викладене, висновок судів у цій справі щодо превалювання Закону України "Про плату за землю" (2535-12) над положеннями Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) щодо накладення штрафу за порушення строків розрахунків з земельного податку є помилковим.

Також, приймаючи судові рішення, суди не застосували положення ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, не встановили й не обґрунтували наявність або відсутність переплати у позивача з земельного податку, чи були сплачені платежі з податку на землю впродовж періоду, за який виник податковий борг, що складає предмет спору, та яка сума з цих платежів на законних підставах була спрямована податковим органом на погашення податкового боргу позивача.

З огляду на наведене постанова Господарського суду Харківської області від 19.02.2007 та ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2007 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підлягає скасуванню, а справа № АС-27/724-06 направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Харківської області від 19.02.2007 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2007 по справі № АС-27/724-06 скасувати.

Справу № АС-27/724-06 направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.