Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Сіроша М.В., Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В.,

Чалого С.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради на постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 18 червня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2008 року у справі №2а-169/2008 за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення, -

ОСОБА_1 26 березня 2008 року звернувся до суду з позовом до Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення.

Постановою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 18 червня 2008 року залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2008 року, позов задоволено частково.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 та Центрально-Міське управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради звернулися з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, в яких позивач просить скасувати ухвалені судові рішення та постановити нове рішення про задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а відповідач – скасувати судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Як встановлено судом, позивач віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 (арк. справи 8), є інвалідом 2 групи, причина інвалідності, пов'язана з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджено довідкою МСЕК. НОМЕР_2(а. с. 11).

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ (796-12) ) передбачена щорічна допомога на оздоровлення, по 2 групі інвалідності у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення Управління керувалося постановою Кабінету Міністрів України від № 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - постанова № 562), якою розмір такої допомоги встановлений в 120 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу у відповідності до пункту 2 Указу Президента України "Про Єдиний державний реєстр нормативних актів" від 27.06.1996 року (468/96) стосовно преюдиції нормативних актів.

Слід також зазначити, що пунктом 1 Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , серед інших, положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким була зупинена дія, у том числі статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", внаслідок чого положення статті 48 підлягають застосуванню у 2007 році.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, суди дійшли правильного висновку про те, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми ст. 48 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати, а не вказана Постанова КМУ.

Доводи касаційних скарг зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради відхилити, а постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 18 червня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.