Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів – Смоковича М.І.

Горбатюка С.А.

Весельської Т.Ф.

Чумаченко Т.А.

Мироненка О.В. (суддя –доповідач)

провівши розгляд справи у порядку письмового провадження за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Маріупольської міської ради Донецької області про оскарження дій, стягнення суми за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Маріупольської міської ради Донецької області на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 09 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2008 року,

У січні 2008 року позивач звернувся в суд із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Маріупольської міської ради Донецької області про визнати неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Маріупольської міської ради Донецької області у виплаті одноразової грошової допомоги за 2004, 2007 та 2008 роки та стягнути недоотримані кошти, передбачені ч.5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту", як інваліду війни 2 групи. Свої вимоги мотивує тим, що він є інвалідом війни 2 групи і відповідно ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Проте в 2004, 2007, 2008 року одноразова допомога була виплачена не повному розмірі. Так в 2004 році розмір виплати склав 160 грн., тоді як необхідно було виплатити 739грн.60 коп. У 2007 році розмір виплати склав 360 грн., тоді як до виплати належало 3248 грн., в 2008 році виплачено 400 грн., тоді як сума виплат повинна була скласти 3848 грн. Вважає дії відповідача неправомірними, відмову у виплаті сум, що належать, незаконною, просить суд стягнути з відповідача недотриману суму одноразової грошової допомоги у розмірі 6915 фн.60 коп.

Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 09 вересня 2008 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за зазначеним видом грошової допомоги за 2004, 2007 та 2008 роки у сумі 6915 грн. 60 коп.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2008 року апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, постанову суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позову за 2004 рік. Відмовлено в частині задоволенні позову за 2004 рік. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями суду, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом встановлено, що позивач є інвалідом війни 2 групи та перебуває на обліку у відповідача, тому у відповідності до ч.5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"мас право на щорічну грошову допомогу до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Проте в 2004, 2007, 2008 року одноразова допомога була виплачена не повному розмірі. Так в 2004 році розмір виплати склав 160 грн., тоді як необхідно було виплатити 739грн.60 коп. У 2007 році розмір виплати склав 360 грн., тоді як до виплати належало 3248 грн., в 2008 році виплачено 400 грн., тоді як сума виплат повинна була скласти 3848 грн. Вважає дії відповідача неправомірними, відмову у виплаті сум, що належать, незаконною, просить суд стягнути з відповідача недотриману суму одноразової грошової допомоги у розмірі 6915 фн.60 коп.

Задовольняючи частково позовні вимоги щодо виплати позивачу недоплаченої грошової допомоги за 2007 та 2008 роки, суд виходив з того, що у відповідача були наявні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007, 2008 роки в залежності від встановленої позивачам груп інвалідності в розмірі 10, 8 та 7 мінімальних пенсій за віком відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що учасникам бойових дій виплачується щорічна одноразова допомога до 05 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, інвалідам війни І групи - в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком, інвалідам війни ІІ групи - в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, інвалідам війни ІІІ групи в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року (489-16) інвалідам війни І групи, до яких належить і позивач, була передбачена виплата щорічної разової допомоги у 2007 році в розмірі 450грн. і зупинена дія статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

В даному випадку, на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня.

Враховуючи, що Законами України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки фактично змінювались положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України "Про Державний бюджет України"на відповідний рік.

За 2007 рік позивачу була проведена виплата щорічної допомоги до 5 травня, відповідно до закону, який діяв на час призначення та виплати вищенаведеної одноразової допомоги.

Таким чином, суд при розгляді справи дійшов помилкового висновку, про те, що у 2007 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 05 травня здійснювалась відповідачем із порушенням спеціального законодавства, оскільки правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) були відсутні.

Згідно п.1 рішення Конституційного Суду України № б-рп/2007 (v0a6p710-07) від 09 липня 2007 року у справі № 1-29/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі і положення п. 13 ст. 71, якою зупинено на 2007 рік дію частини 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.

Суд, вирішуючи питання про стягнення сум недоплаченої допомоги на користь позивача допустив порушення вимог частини 3 ст. 2 та ч.3 третьої ст. 159 КАС України, оскільки ним не досліджено і не надано правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб’єктність відповідача, його права та обов’язки у сфері публічних відносин, чи є він належним відповідачем по всім заявленим вимогах.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно в період з 01.01.2007 до 09.07.2007, закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) був чинним та підлягав виконанню, а органи, уповноважені на здійснення цих виплат, у цей час діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із дати прийняття рішення Конституційним Судом України особи мають право на виплату допомоги до 5 травня у розмірах, визначених законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Ухвалюючи рішення, суд не звернув увагу на те, що ст. 171 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачає право осіб, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Таким чином, право на отримання щорічної одноразової допомоги до 5 травня у розмірах, установлених законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , мають особи, які взагалі не отримали її з різних причин до 5 травня, у разі їх звернення за отриманням такої допомоги після поновлення дії норм цих законів у зв’язку з визнанням неконституційними змін до них, у строк до 30 вересня відповідного року.

З огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

Задовольняючи частково позов, суд не врахував те, що адміністративний суд може лише визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними та покласти обов’язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону за відповідний рік, і не є уповноваженим органом проводити розрахунок суми заборгованості.

З огляду на викладене, постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права і тому підлягають скасуванню.

Для вирішення даного спору з урахуванням наведених вище норм матеріального права і висновків суду касаційної інстанції необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення розміру грошових виплат позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції, тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Маріупольської міської ради Донецької області задовольнити частково.

Постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 09 вересня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2008 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.