Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів – Смоковича М.І.

Горбатюка С.А.

Весельської Т.Ф.

Чумаченко Т.А.

Мироненка О.В. (суддя –доповідач)

провівши розгляд справи у порядку письмового провадження за позовом ОСОБА_1 до Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про визнання дій протиправними, стягнення недоотриманої суми допомоги за 2005 –2007 роки, недоотриманої суми середньої вартості путівки для санаторно-курортного лікування за 2003 – 2007 роки за касаційною скаргою Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради на постанову Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 01 квітня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2008 року,

У грудні 2007 року позивач звернувся в суд із позовом до Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про визнання дій протиправними, стягнення недоотриманої суми допомоги за 2005–2007 роки, недоотриманої суми середньої вартості путівки для санаторно-курортного лікування за 2003 –2007 роки. Свої вимоги мотивує тим, що він має статус інваліда війни, якому встановлена 3-тя група інвалідності, та відповідно до норм ч.5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"має право на щорічну грошову допомогу до 5 травня у розмірі 7-ми мінімальних пенсій за віком.

Постановою Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 01 квітня 2008 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Калінінського Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської Ради щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 сум середньої вартості путівок для санаторно-курортного лікування за 2003, 2005, 2006 роки та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 недоплачену суму середньої вартості путівок для санаторно-курортного лікування у розмірі 4446 грн.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2008 року апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, постанову суду першої інстанції скасовано в частині відмови позивачу в задоволенні позовних вимог щодо стягнення недоотриманих сум щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік. Позовні вимоги щодо визнання неправомірними дій відповідача в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні недоотриманої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік в розмірі встановленому Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та щодо стягнення з відповідача щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення до 5 травня за 2007 рік задоволено. Визнано неправомірними дії відповідача в частині відмови ОСОБА_1 у стягнення недоотриманої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік у розмірі встановленому Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік у розмірі 2570,42 грн.

Не погоджуючись із рішеннями суду, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що ветеранам війни виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Ухвалюючи рішення, суд вірно зазначив про те, що позивач знаходиться на обліку у відповідача як постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 (інвалід З групи), та користується компенсаціями і пільгами передбаченими Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , також має право на позачергове щорічне безплатне отримання санаторно-курортних путівок або одержання за його бажанням грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні.

Суд зазначив, що компенсаційні виплати вартості путівок є одним з способів відшкодування шкоди, завданої здоров’ю громадянина внаслідок Чорнобильської катастрофи". Порядок надання путівок та розмір їх середньої вартості визначаються Кабінетом Міністрів України.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що позивач має статус постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, та є інвалідом 3 групи. У зв’язку з цим відповідач щорічно виплачував позивачу компенсацію на оздоровлення з 2005 року по 2007 рік в розмірі 270 гривень. Крім того, позивач вказує на те, що відповідачем в 2002 році було сплачено 70 грн. в рахунок компенсації за санаторно-курортну путівку, в 2004 р. –107 грн., за 2003, 2005, 2006 роки дана грошова компенсація не нараховувалась в зв’язку з тим, що відповідних нормативно-правових актів Кабінетом Міністрів не приймалось. Згідно відповіді державного комітету статистики фактичні витрати на один людино-день перебування в санаторії складають за 2003 р.-58 грн., за 2004р-65 грн., за 2005 р. –91 грн., за 2006 р.-98 грн. Згідно відповіді Калінінського УПСЗН щодо виплати позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня було сплачено; 2005 р.- 270 грн. 00 коп., 2006 р. –270 грн. 00 коп., 2007 р. –300 грн. 00 коп. Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року № 489-V (489-16) ветеранам війни, до яких відноситься і позивач, була передбачена виплата щорічної разової допомоги розмірі 406 грн.

Згідно п.1 рішення Конституційного Суду України № б-рп/2007 від 09 липня 2007 року у справі № 1-29/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі і положення п. 13 ст. 71, якою зупинено на 2007 рік дію частини 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.

Ухвалюючи рішення, суд дійшов вірного висновок про те, що у 2007 році виплата такої допомоги здійснювалась відповідачем із порушенням спеціального законодавства, оскільки зазначеним рішенням Конституційного Суду України № б-рп/2007 від 09 липня 2007 року визнано неконституційними положення п. 13 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Суд, вирішуючи питання про стягнення сум недоплаченої допомоги на користь позивача допустив порушення вимог частини 3 ст. 2 та ч.3 третьої ст. 159 КАС України, оскільки ним не досліджено і не надано правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб’єктність відповідача, його права та обов’язки у сфері публічних відносин, чи є він належним відповідачем по всім заявленим вимогах.

Рішення Конституційного Суду України про визнання змін, внесених законами України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) до закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , щодо визначення розмірів щорічної разової грошової допомоги до 5 травня такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , було прийнято 09.07.2007 року.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, відповідно в період з 01.01.2007 до 09.07.2007, закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) був чинним та підлягав виконанню, а органи, уповноважені на здійснення цих виплат, у цей час діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із дати прийняття рішення Конституційним Судом України особи мають право на виплату допомоги до 5 травня у розмірах, визначених законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Ухвалюючи рішення, суд не звернув увагу на те, що ст. 171 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачає право осіб, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Таким чином, право на отримання щорічної одноразової допомоги до 5 травня у розмірах, установлених законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , мають особи, які взагалі не отримали її з різних причин до 5 травня, у разі їх звернення за отриманням такої допомоги після поновлення дії норм цих законів у зв’язку з визнанням неконституційними змін до них, у строк до 30 вересня відповідного року.

З огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що адміністративний суд може лише визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними та покласти обов’язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону за відповідний рік, і не є уповноваженим органом проводити розрахунок суми заборгованості.

З огляду на викладене, постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права і тому підлягають скасуванню.

Для вирішення даного спору з урахуванням наведених вище норм матеріального права і висновків суду касаційної інстанції необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення розміру компенсаційних виплат позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції, тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.

За правилами ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Калінінського районного суду міста Горлівки Донецької області від 01 квітня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2008 року скасувати.

Справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.